До циклу “Повістей Белкина” безпосередньо примикає незавершена й самим Пушкіним не публікувалася “Історія села Горюхина”. Тягар кріпосної неволі й своє співчутливе відношення до прикростей і лих закріпаченого селянства Пушкін підкреслив уже назвою села: “Горюхино”. Варто тільки згадати запис поміщицького календаря, що приводиться Пушкіним: “4 травня. Сніг. Тришка за брутальність біт. 6 - корова бура впала. Сенька за пияцтво біт. 8 - погода ясна. 9 - дощ і сніг. Тришка біт по погоді”. Подібні місця надають нарочито наївної, нехитрої й разом з тим виконаної сарказму “Історії…” характер явної політичної сатири. Недарма манеру “смиренного” го-рюхинского літописця підхопив і блискуче розвив у своїй “Історії одного міста” найбільш сильний російський політичний сатирик Салтиков-Щедрін. У творчості самого Пушкіна “Історія села Горюхина” є початком того шляху, що привів його до створення “Дубровского”, а потім - “Капітанської дочки”.

Побутовий^-побутовий-соціально-побутовий роман “Дубровский” не був завершений. Але якби не збереглося пушкінських планів його продовження, ми вважали б, що маємо справу із закінченим текстом. Фігура “шляхетного розбійника” Володимира Дубровского трохи романтизована Пушкіним, зате майже всі інші образи роману - від кріпосників-поміщиків і продажних чиновників-піддячих до кріпаків - дані з найбільшою реалістичністю. Особливо опукло показана фігура дикого й шаленого кріпосника-самодура Троекурова. Тонким контрастом до нього є облекающий свої кріпосницькі замашки й інстинкти у форми культурно-утонченного “європеїзованого” добірності князь Верейский - знавець і аматор мистецтв, жагучий шанувальник жіночої краси.

Глибоко правдиві й змальовані з більшим і справжнім співчуттям образи кріпаків, особливо фігура коваля Архипа. Жорстоко розправившись із приказними, Архип з небезпекою для життя виносить із вогню безпомічну кішку. Образом коваля великий художник-реаліст заперечує не тільки реакційним ненависникам селянства, але немов би відповідає й собі самому на ті побоювання “російського бунту, безглузд і нещадного”, які були властиві йому як політичному мислителеві.

Особливе місце серед прозаїчних творів Пушкіна займає невелика по обсязі, але насичена глибоким соціально-історичним змістом повість “Пікова дама”. В образі головного діючої особи, Германна, з його “профілем Наполеона, а душею Мефистофеля”, Пушкін створив тип того нового буржуазного “героя”, хижака-користолюбця, що став виникати в цей час у російської дійсності. “Гроші, от чого жадала його душу!” - з гіркотою викликує що розгадала Германна Ліза. Людина “сильних страстей і вогненної уяви”, Германн потайлива, честолюбний, азартний у душі, але розважливий і ощадливий майже до скнарості. Заради досягнення багатства він готовий на все: і захопити молоду дівчину, що насправді не любить, і стати коханцем восьмидесятилітньої баби, і навіть піти на злочин. Із графічною чіткістю малюнка дані й інші образи повести: старої графині, що була прямо змальована Пушкіним з однієї з титулованих бабів миколаївського двору, і “бідної вихованки” Лізи, легковажно-безтурботного гвардійця Томського й гравця Чекалинского. Опис гри в будинку Чекалинского по своєму строго епічному тону й одночасно найглибшому внутрішньому драматизму належить до числа самих чудових сторінок російської оповідальної прози.

Взагалі “Пікова дама” являє собою одне із чудес пушкінського мистецтва. Уміння писати просто, коротко і ясно, що виявилося з такою силою вже в “Повістях Белкина”, в “Піковій дамі” досягає ще більшої досконалості. Втілюючи свій задум, Пушкіна йде прямим шляхом, ні на мінуту - під впливом раптових напливів почуттів, примхливої гри творчої уяви - не сходячи з його убік. Захопливість фабули, жвавість створених образів, стрункість композиції, майстерність оповідання, незвичайно витонченого у своїй простоті й разом з тим перейнятого найтоншою іронією, - все це робить “Пікову даму” одним із кращих зразків новели у світовій літературі.