Притчі

Особливість притчі полягає у її генетичній спорідненості з писемною літературою, звідки вона була запозичена усною народною традицією. Звідси — паралельне існування народних та авторських притч, які перегукуються образно-тематично, а також будуються за спільними законами.

Притча — це жанр алегорично-дидактичної оповіді, що за змістом тяжіє до глибокої мудрості релігійно-філософського плану. її фабула підпорядкована єдиній ідеї, а відтак дидактичній меті твору. Алегоричністю цей жанр дещо наближений до байки, але, на відміну від байки, тут важлива стислість і влучність викладу, допускається навіть відсутність розгорнутої сюжетної дії. В основі притчевої оповіді лежить порівняння, наповнене особливим символічним значенням. Притча, на відміну від байки, не спрямована на висміювання чи сатиричне зображення явища. Вона націлена на його осмислення з духовних позицій. «Притча не зображає, а повідомляє про певну ідею, покладаючи у свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи певне явище»295. Іншими словами, основна думка подається шляхом іносказання — означення явища чи предмета подається через називання іншого на основі їх подібності. Тобто реальний образ чи картина розкриваються не в прямій, а образно-алегоричній площині, а в уяві слухача ці дві площини зіставляються.

Тому притчі властива специфічна поетика. У ній повністю виключається описовість, характерна для інших епічних творів. Природа, речі тут згадуються лише при необхідності, дія відбувається «без декорацій» (тобто нема описів, пейзажів, інтер´єрів тощо). Існують також певні правила щодо змалювання образів людей. Персонажі притчі, як правило, позбавлені зовнішніх прикмет (не дається їхніх портретних характеристик, елементи зовнішності згадуються лише за умови, що це необхідно для втілення ідеї). Відсутнє розкриття їхніх характерів, не вказується на їх індивідуальні риси. Образи притчі — сформовані типи, що постають як суб´єкти морально-етичного вибору. Хоча в основі образів можуть бути, крім людей, і різноманітні речі, елементи природи, явища навколишнього світу, але завжди мається на увазі людина, її моральний вибір. Образна система спонукає слухачів задуматись над сенсом життя, його духовними цінностями, вічними істинами — такими як любов, добро, справедливість, вірність тощо.

Тематика притч, їх композиційні особливості

Із запровадженням християнства на території Київської Русі, до супроводжувалось перекладом Біблії, тут почали усно поширюватись притчі із книг Святого Письма. Зі Старого Заповіту — передусім оповіді про Соломона, Притча про вибір царя між деревами (із Книги Суддів), під впливом яких виникло багато власне народних творів про Соломона, про вибір царя між птахами, звірами тощо. Із Нового Заповіту відомими в народі стали євангельські притчі — оповіді Ісуса Христа про Боже Царство, про світ і людину в ньому. Метою цих творів було бажання викликати в людей віру в Бога, спонукати жити за Біблійними заповідями. Найпоширенішими із них стали притчі про блудного сина, про багатого і Лазаря, про талани, про сіяча, про немилосердного боржника, оповіді про Боже Царство та ін.

Особливість притч Ісуса Христа в тому, що в них наскрізна ідея про належну поведінку людей розкривається крізь призму стосунків людини з Богом. Так, батько в притчі про блудного сина є уособленням Небесного Отця, а молодший син, що колись покинув свій дім і пішов шукати легкого життя, — уособленням людини, що жила безбожно, але згодом покаялась і навернулась до Бога. В інших притчах Бог постає в образах Судді, Царя, Володаря, Власника виноградника, Доброго Пастиря та ін., а образи перлини, невода, гірчичного зерна, дерева тощо символізують ідеї Божого Царства.

Окрім цих притч та подібних до них мотивами, образами, ідеями, існує ряд оповідей без біблійного підґрунтя. У них дії та вчинки героїв часто оцінюються також з точки зору християнської моралі та етики. На відміну від творів, запозичених зі Святого Письма, вони втілюють ідеї на прикладах взаємин між людьми. При цьому тут, як правило, немає залежності між духовним обличчям персонажа та його належністю до певного суспільно-майнового стану, соціальної чи професійної верстви. Часто ця характеристика взагалі упускається як неістотна.

Композиційно притча складається з двох елементів. Перший — ,е алегорична оповідь із прихованим символічним значенням; другій — ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в оповіді. Ідея твору може чітко формулюватись або подаватись завуальовано (її осягають із підтексту), інколи на неї натякається і слухач повинен сам прийти до її розуміння. Так, у притчі «Старий дуб діброва» оповідається про те, як налякались молоді дубочки, побачивши віз із сокирами, що їхав через ліс. Ідея вкладена в уста старо-о дуплистого дуба: «Хоч ворогів багато, але нема між ними нашого брата. Ні коло одної сокири нема топорища. Затямте собі: коли між нашим ворогом нема нікого з нас, то ніякий ворог нам на страшний!» Слухач сам повинен зробити висновок, що це стосується і людей: «Якщо нема зрадника серед своїх, то вороги не страшні».

 У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів, вони взаємопідміняються, переставляються. Як правило, динамізм та напруга оповіді зростають до кінця, а завершення притчі, в якому втілено головну її ідею, є водночас кульмінацією та розв´язкою. Вільним порядком сюжетних елементів притча відрізняється від інших народних фольклорних жанрів, наближаючись до літературної традиції.

До писемних творів цей жанр близький і використанням специфічних художньо-стильових засобів. Головним засобом притчі можна вважати порівняння, що лежать в основі іносказання. Тобто предмети та явища постають через зіставлення з іншими, у яких подібні властивості, ознаки, характерні риси виявляються виразніше, чіткіше. Порівняння може будуватись на основі уподібнення чи протиставлення або уподібнення — протиставлення водночас. Тоді воно не просто художній троп, а розширюється до рівня паралелізму. Паралелізм, який будується на основі аналогії між двома явищами, виконує у притчі композиційну функцію, пов´язуючи мотиви та частини твору між собою. Він присутній у всіх притчах і полягає у зіставленні предметів, явищ природи із життям людей. Наприклад, у притчі про сіяча проводиться аналогія: як існує різний ґрунт, і однакове зерно приносить неоднаковий врожай, так і люди по-різному сприймають Боже Слово — одні його взагалі не приймають, інші забувають за життєвими клопотами, та є й ті, що беруть його у своє серце, і «приносять плід у тридцять, шістдесят і стократ».

Важливу роль у притчах відіграє ще й поетична градація — поступове підвищення, підсилення якості чи риси, що нерідко охоплює весь спектр, як у вищевказаному творі — від кам´яної душі до такої, що здатна на самопожертву, заради духовних плодів.

Часто аналогія лежить в основі притчевої алегорії, інакомовлен-ня. У цьому жанрі широко застосовується і уособлення.

Значну роль у композиції притч відіграють монологи, діалоги, риторичні запитання, які спрямовані на те, щоб викликати реакцію слухача, спонукають його замислитись над поставленою у притчі проблемою. Поряд із риторичними запитаннями тут зустрічається такий засіб як умовчання, що активізує думку та внутрішню реакцію слухача.

На відміну від інших народних епічних жанрів, у притчі важливе місце займає художня деталь, що постає на рівні мікрообразу і часто виконує функцію об´єднуючого наскрізного композиційного елемента.

Зв´язок притчі з іншими жанрами усної народної творчості

Як частина словесної системи, народної творчості притча виявляє зв´язки з іншими елементами цієї системи. Епічністю оповіді вона споріднена з жанрами народної прози. Як указувалось раніше, ряду казок також властива притчевість — тобто духовне осмислення дійсності, пошуки вічних істин, розуміння морально-етичних цінностей. До байки притча подібна художньо-стильовими особливостями, алегоричною формою викладу. Щодо народної лірики, то цей жанр найбільше перегукується зі старцівськими піснями, які нерідко є притчами, покладеними на музику. Спільним є християнсько-філософське осмислення буття та біблійне сюжетно-тематичне підґрунтя. Простежуються також перегуки притчі із народними афоризмами, приказками та прислів´ями, що іноді взяті із притч або є вираженням їх основної ідеї.

У науці звернено більше уваги на вивчення літературної притчі. Український народний притчевий епос, як і притчевість інших прозових жанрів усної творчості, залишається дещо поза увагою дослідників. Народна притча як жанр не менш цікава і важлива складова частина усної народної творчості, ніж інші жанри, і її осмислення в цьому плані ще попереду.

Збережи - » Притчі . З'явився готовий твір.

Притчі





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.