Прислів’я російського народу

Ледве подробней про це сказано в С.В.Максимова: „он іноді підходить до теплинам дроворубів погрітися, хоча в цих випадках має звичай ховати свою пику”. Ховає, звичайно, не від сорому за свою зовнішність, а, швидше за все від незвичного для нього світла й жару багаття

Підходять іноді в холодні ночі погрітися до багать мисливців і мордовські „богини лісу”. Про чуваського лісовика повідомляється, що інший раз, коли дроворуби розкладуть у лісі вогонь, „упете” приходить до них погрітися в багаття. Але якщо горить у вогні черемшина, те упете боїться близько підходити, тому що іскри від черемшини можуть спалить його вовна “.

Таджицька аджина „зимой приходить погрітися у вогнища; вона сідає до вогню, а вночі ховається в золі”.

Знаючи цю слабість демонів, люди іноді грають із ними злі жарти, приклад чому наведений у билпчке „про церковку”, записаної на початку століття в Білозерськом повіті Новгородської губернії:

„бил у мужиків побудований стан на пустоше. Поїхали o н e и квартирували в ньому. Занадилася до них цертовка ходити в обід, коли оне ляжуть спати. Оне бачать, що справа не добре. З ранку до обіду залишили целовека розжарювати шширу. Прийшли селяни на обід, вивернули цю плиту з вогню, спахали з нею вугілля й поклали опеть на старе місце. Лягли відпочивати, а самі не сплять і очікують гостю. Церез трохи часу йде цертовка в стан з распуппиенним волоссям, нагая й з дитиною – і сідає на цю шширу. Обпалила всю ж… і зі стана геть. І заревіла: …Ой. Ой. Ой! Ой. ой, ой!”,.. Тим цертовку й позбавили ходити в зграї”.

Додам від себе, що „цертовка” ця була саме ..полудницей”, оскільки занадилася ходити до людей „в обід, коли оне ляжуть спати”.

Обпалився вугіллячком і таджицький ґуль, що підійшов один раз до багаття мисливця й що став наслідувати дій людини, тому що досвіду звертання з палаючими вугіллями в ґуля, мабуть, не було. Не по чи цій причині інші демони нетерпимі до вогню? У Мордовії записана биличка зі слів людини, дід якого заплутався в лісі, сидів уночі у вогню, раптом з’явився Вирь-Ава, “дід від вогню задом – і пішов у кущі”, а вона “розметала вогонь, закинула убік козуб, але йому шкоди не зробила”.

Лісовики здатні одягати й носити, нехай і навиворіт, одяг, отриманий або викрадену ними в людини. Це вже щось таке, що перевершує здатності й похилості, властивою твариною. Відповідно ми повинні розрізняти, хоча б теоретично, те, що роблять “мешканці стихійні”, так сказати, стихійно, що в наслідування людині, а що внаслідок навчання людиною. У карачаївських і брянських лісах лісовика “бачать із величезною горобиною в руках”. Відповідно до повідомлення з Архангельської губернії, лісовик переходить дорогу “в образі високорослого мужика з огромною дубиною в руках”. “Важкими дрюками” збройні таджицькі гули-явони. “лісові демони, що відповідають нашим лісовиком”.

Також лісовики доглядають за своїм волосяним покривом. У російській казці ще згадується й про те, що лісовик сидів на колоді. І коли його побачив мисливець, був зайнятий тим, що “колупав постіл”. Ми не знаємо, чи дійшли лісовики до “ковирянья постолів” своїм розумом або із гріхом навпіл перейняли цю навичку в людей

Відповідно до „северним казок” Н.Е.Ончукова. їжею лісовикові служить „заячья так біляча яловичина”. Не було недоліку в білках і в забайкальського лісовика, що приносив їхнім мисливцям в обмін на частування горілкою”.

Зайцев ловить грузинський чинка, „завлекая їх своєю грою”. Є, однак, думка, що пійманого зайця чинка „не їсть, а тільки мучить”. Харчується дичиною й киргизької джесгернак. „но любить і людське м’ясо, хоча нападає тільки на сплячих людей, одинаків”. Ґулю приписують розкопування могил і переказ трупів

Чуваський арсурн „питается м’ясом тварин. Піймає, наприклад, оленя й з’їсть всю його гущавину”. Грузинська очокочп просить хороброго мисливця Джвибу, що вбив оленя, ..дати їй шматочок оленячого м’яса”. „в інший раз на полюванні зустрів Джвиба очокочи, тільки маленького росту. Вони просили в нього м’яса, але він кинув у них палаючою головнею, після чого очокочи вийшли”.

Якутський чучуна „питается полюванням на диких оленів. Їсть він м’ясо оленів у сирому виді. … Говорять, він робить собі запаси (їжі), збираючи мишей”. “.Лісова ніжити” не зневажає збором урожаю диких ягід і фруктів. В.Солоухин розповідає, що дикі яблуні в його рідній місцевості „зовут лешовками. припускаючи, що лісовик, тобто таємний хазяїн лісу, вирощує ці яблуні для себе. Чому народ так погано думає про садівничих, селекційних і, так сказати, мічурінських здатностях лісовика”, авторові не відомо.

В XIX столітті було записане повір’я, що „лешие при настанні зими (на Єрофія, 4-го жовтня) провалюються крізь землю, зникаючи на целую зиму, а навесні знову вискакують із землі. Розстаючись із лісом, вони бісяться, ламають дерева й розганяють всіх звірів по норах: у цю пору селяни бояться ходити в ліс”.

Що може означати „сезонность” лісовиків з міфологічної точки зору? Чому б лісовому духу не господарювати в лісі в сувору зимову пору так само вільно, як і влітку? З біологічної ж точки зору тут явна подібність із ведмедем: кормова база для всеїдного лісовика взимку недостатня, і демон коротає несприятливу пору в барлогу (ламає дерева, улаштовуючи її), знижує інтенсивність обміну речовин, харчуючись жировим запасом, накопиченим летом. Подібний механізм нагромадження жиру відзначений у вищих приматів: „во час дозрівання плодів оранги наїдаються до відвала, повнішати на солодкій дієті, і запливають жиром, набираючи його про запас на зиму, коли їм знову прийде задовольнятися голодним пайком – листами, корою так серцевиною стебел. Саме через те, що доступна кількість їжі так сильно варіює залежно від сезону, орангутанг і виробили здатність накопичувати про запас таку безліч жиру, але цей же самий захисний механізм приводить до того, що в неволі ранги дивовижно жиріють, якщо їхній весь рік досхочу годувати фруктами”.

Якщо в тропічному лісі антропоморфній мавпі потрібен був захисний механізм від сезонних коливань кормових ресурсів, то в “человекообезьяноподобного” істоти в нашім кліматі такий захист повинна бути ще основательней. У цьому зв’язку пригадується одне із прізвиськ домовика: „жировик”. Причиною ожиріння тут теж може бути захисний механізм, що безвідмовно спрацьовує на “казенних харчах”.

Втім, є згадування, що не всі лісовики зникають узимку, і це теж порівнянно з поводженням ведмедів, деякі з яких не лягають у барлоги (”шатуни”). Як пише В.А.Ендеров, „по марновірним поданням чувашів буд. Асхви Канашского району, лісовики жили на берегах ріки, а зимували, говорять, у копиці села”.

У роботі О.А.Сухаревой „пережитки демонології й шаманства в рівнинних таджиків” говориться, що „дев любить дітей, особливо дівчинок, і не шкодить ім. Не показуючись дорослим, він часто є дітям: „если виявиться де-небудь дівчинка (на самоті), він, радуючись, виходить”. Любить дітей і чуваський арсури: „рассказивают, начебто одна чувашка забула дитину в поле. На плач приходить до дитини арсури й починає заспокоювати його”. По оповіданнях забайкальських козаків, „водяние чорти часто виходять із води й грають із дітьми, що купаються,”.

Видно, з любові до дітей людини демони беруть їх іноді під повне своє піклування, нітрохи не піклуючись про наслідки такого кроку

У фольклорі згадуються й “притягання” між людьми й демонами. У білоруському фольклорі одному з лісовиків пред’явлене обвинувачення в тім, що „украв ен колиску) дятеночком і заховав на бярезину”. П.Ефименко в „демонологии жителів Архангельської губернії” приводить таке оповідання: „ходил полесовщик по лісі, стріляв птахів, і прийшов у хатинку ночувати; хатинку витопив, поставив варити птаха, а сам ліг на крамницю відпочивати. Раптом загавкав собачка надворі, і бачить, пхається у двері начебто людини необинакновенной величини; потім зайшов у хатинку, тримає дитини в руках і повертає його перед вогнищем, хоче відігріти його. Дитина ревит у руках, нарешті, пчихнув. Полесовщик говорить: з нами Святий Дух, яко з нами Бог. Він (лісовик) кинув дитину, відніс стійки й двері, усе виламав, вибив, та й утекла; а дитина в мужика залишився. Лісовик украв його в кого-небудь”.

В.Н.Переш у роботі „деревня Будогоща і її переказу (Нокгородск. губ.) пише, что”лесовие іноді ведуть дітей і виховують їх у себе в лісах. Діти дичавіють, перестають розуміти людське мовлення й носити одяг”. У Крестецком повіті, у селі Ямници „четире року тому назад, продовжує автор, вагарні повів дитину, хлопчика років 13. Нині хлопчик цей відвертав; весь він був покритий шкірою, товстої як кора, від одягу залишився тільки комір, а поверх того, хлопчик забув зовсім говорити й із працею вчився тепер знову “.

Pages: 1 2

Збережи - » Прислів’я російського народу . З'явився готовий твір.

Прислів’я російського народу





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.