Природознавство як система наукових знань про природу

Природознавство як система наукових знань про природу, суспільство й мислення взятих у їхньому взаємному зв’язку, як єдине ціле, являє собою досить складне явище, що володіє різними сторонами й зв’язками. Цим обумовлене його місце в суспільному житті, як невід’ємної частини духовної культури людства

Предметом і цілями Природознавства є естественнонаучная й гуманітарні культури, їхні матеріальні носії, взаємозв’язки, внутрішня структура й генезис. При цьому вивченню піддаються не тільки явища й закономірності загального характеру, але й специфічних, дотичних окремих сторін знання

Природознавство має свої закономірності, особливості розвитку й методи вивчення

З урахуванням специфіки предмета Природознавства, це:

а) Обумовленість практикою

б) Відносна самостійність

в) Наступність у розвитку ідей і принципів

г) Поступовість розвитку

д) Взаємодія наук і взаємозв’язок всіх галузей Природознавства

е) Суперечливість вразвитии.

Виділяють три сторони Природознавства:

1. Емпіричну

2. Теоретичну

3. Прикладну

Природознавство як система наукових знань відіграє фундаментальну роль у світоглядному плані й стан Природознавства в конкретно історичний період визначає домінуючу систему поглядів у суспільстві на природу, у широкому змісті слова, і методи її пізнання. Знання можна розділити на галузі, у кожній з яких виділити конкретні напрямки пізнання, так пізнання людства по галузях підрозділяються на:

природні (фізика, хімія, біологія й т.д.)

технічні (машинобудівна, архітектурні, мікроелектроніка й т.д.)

соціальні й гуманітарні науки (культурологічні знання, соціологічні, політологічні й т.д.)

З наведеної вище класифікації пізнань видно, що знання в області фізики, формують блок природних знань людства про природу й у силу цього відіграють вирішальну роль у формуванні світогляду, з обліком звичайно розвитку інших галузей знання, у сукупності формуючи ідеологічну надбудову суспільства, що формує “сучасне” бачення картини мира

Вивчення становлення й розвитку сучасної фізичної картини миру має не тільки світоглядне значення, але пізнавальне, а синтез сучасних концепцій фізичної картини світобудови, закладає базис для якісних кроків впознании.

Таке поняття як “наукова картина миру” використовується в Природознавстві з кінця XIX століття, а історія Природознавства коштує в нерозривному зв’язку з історією суспільства й кожному типу й рівню розвитку суспільства, його продуктивних сил, техніки, відповідає своєрідний період у розвитку Природознавства й “сучасної” фізичної картини мира

Виділяють наступні періоди розвитку Природознавства:

1. Перший підготовчий (натурфілософський) .

Він характерний для древніх етапів розвитку суспільства. Прикладом фізичної картини миру того часу можуть служити давньоіндійські, грецькі знання

У давньоіндійській книзі “Ригведа”, що значить “Книга гімнів”, що датується X століттям до нашої ери, можна знайти опис всієї Вселеної як єдиного цілого. Всесвіт “Ригведи” улаштований не занадто складно. У ній є насамперед Земля. Вона представляється безмежною плоскою поверхнею – “великим простором”. Ця поверхня накрита зверху небом. А небо – це голубой, засіяний зірками “звід”. Між землею й небом – “світне повітря”. Дуже схожі на цю картину й ранні подання про Всесвіт стародавніх греків

Перші спроби людей створити ясний і наочний образ світобудови були ще дуже далекі від науки, як ми її зараз розуміємо. Але чудова сама ця зухвала мета – осягнути думкою увесь світ. Звідси бере джерела впевненість у тім, що людський розум здатний осмислити, зрозуміти, розгадати пристрій Всесвіту, створити у своїй уяві повну, цілісну картину миру, у якому ми живемо

Ще на рубежі VI і V століть до нашої ери люди почали вивчення Всесвіту

У своєму навчанні “Про природу” давньогрецький філософ Геракліт ефесский затверджував, що все існуюче мінливо, і ця мінливість є вищим законом природи

Він писав, що мир повний протиріч і мінливості. Всі речі змінюються. Незмінно тече час, і нестримно тече в цьому потоці все суще. Происходи рух неба, рух тіл, рухаються почуття людини і його свідомість. “У ту саму ріку не можна ввійти двічі, – говорив він, – тому що води в ній вічно нові”. Одне приходить на зміну іншому. “Вогонь живе смертю землі, повітря – смертю вогню, вода – смертю повітря, земля смертю води”.

Цікаві й глибокі для тої епохи ідеї висловлювалися знаменитим грецьким філософом – ідеалістом Платоном. Відповідно до його навчання той мир, що ми бачимо й досліджуємо, не є “теперішнім миром”, а тільки представляється нам, є зовнішнім проявом щирого миру. Небесні тіла й тіла на Землі – це відповідно до Платона як би “бліді тіні” деяких ідеальних прообразів, що становлять дійсний мир. “Тіні ці недосконалі й мінливі”. “Щирий мир”, по Платонові, – це абстрактні сутності (він їх називав ідеями). Ідеї – “духовні сутності” – повністю доконані, не можуть ніяк мінятися. Вони існують не в нашім матеріальному Всесвіті, не в просторі й часі, а в ідеальному світі повної досконалості й вічності

Такий же, як і Платон, точки зору дотримувався його учень Аристотель. Цікаво, що уведене Аристотилем підрозділ умісту Всесвіту на “фізичну матерію” і “сили взаємодії” зберігається у фізику дотепер, хоча звичайно, має зовсім інше зміст

У цілому антична культура викликає насамперед відчуття грандіозності того повороту в думках і почуттях людей, того розширення арсеналу понять, логічних норм, фактичних знань, які мали місце вдревности.

2. Другий підготовчий

Характеризується пануванням схоластики й теології в Західній Європі й спорадическими відкриттями в арабоязичних народів. Наука на Заході стала придатком теології (астрологія, алхімія, магія, кабалістика чисел) Основні зусилля вчених були спрямовані не на пізнання миру, а на одержання предметів або розробку способів відкриваючий шлях до багатства, у силу цього прогрес техніки відбувався вкрай повільно, але йшло нагромадження фактичного матеріалу, підготовлявся якісний перехід до нового розуміння природи. Арабські мислителі, таки як Ибн-Закрия аль-рази, Аль-Фараби, Ибн-Сина, Омар Хайям, Ибн Рошд і ін. зберігали зв’язок з античною філософією й наукою й у першу чергу з навчанням Аристотеля. У даний період, створена раніше фізична картина миру не перетерплювала істотних змін, а церква, що панувала в той період часу, і насамперед її інструмент “Інквізиція”, не сприяли розвитку наукових поглядів і прогресу природничих наук

Період механічного й метафізичного Природознавства

Характеризується початком виникнення Природознавства як систематичної експериментальної науки, збігається з періодом становлення й виникнення капіталістичних відносин у суспільстві. Пануючим методом мислення стала метафізика. Головне досягнення цього періоду в історії розвитку Природознавства, це становлення теоретичного методу пізнання в науці. З натурфілософського пізнання природи, Природознавство перетворилося в сучасне, у систематичне наукове пізнання на базі експериментів і математичного викладу отриманих результатів. Головну роль у доконаній революції пізнання грають Г. Галилей і И. Ньютон

Г. Галилей зробив у науці багато важливих відкриттів, але найважливішим, бесусловно, є його новий підхід до природничих наук, його переконання, що для дослідження природи в першу чергу необхідно ставити продумані досвіди. У цьому він різко розходився з Аристотилем, що вважав за можливе пізнання миру чисто логічним шляхом. М. Галилей затверджував також, що поверхневі спостереження без належного аналізу можуть приводити до помилкових висновків

Pages: 1 2

Збережи - » Природознавство як система наукових знань про природу . З'явився готовий твір.

Природознавство як система наукових знань про природу





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.