Африка

Основні риси орографії. У рельєфі Африки переважають рівнини, плато й плоськогір’я, що лежать на вис. 200—500 М Над ур. м. (39% пл.) і 500—1000 М Над ур. м. (28,1% пл.) . Низовини займають лише 9,8% пл., гл. обр. уздовж прибережних окраїн. По середній висоті над. ур. м. (750 М) Африка уступає тільки Антарктиді і Євразії.

Майже всю Африку до Півночі від екватора займають рівнини й плато Сахари й Судану, серед до-рих у центрі Сахари піднімаються нагір’я Ахагтар і Тибести (м. Еми-Куси, вие. 3415 М) , У Судані-Плато Дарунків-хур (м. Марра, 3088 М) . На С. - З. над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 М) , На В. уздовж Червоного м. простирається хр. Етбай (м. Ода, 2259 М) . Рівнини Судану з Ю. обрамлені Північно-Гвінейською височиною (м. Бинтимани, 1948 М) І плоськогір’ям Азанде; з В. над ними піднімається Ефіопське нагір’я (м. Рас-Так-Шан, 4620 М) . Воно круто обривається до западини Афар, де перебуває найглибша депресія А. (оз. Ассаль, 150 М) . За плоськогір’ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з 3. Південно-Гвінейською височиною, з Ю. — плоськогір’ям Лунда-Катанга, з В. — Східно-Африканським плоськогір’ям, на якому піднімаються найвищі вершини А. — м. Кіліманджаро (5895 М) , М. Ру-Вензори (5109 М) .

Південна Африка займають високі рівнини Калахарі, обрамлені із заходу плоськогір’ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу— Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 М) . Уздовж південної окраїни материка тягнуться середньо невисотні Капськие гори.

Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлено його платформною структурою. У сівбу. - зап. частини А. із глибоким заляганням фундаменту й широким розвитком осадового чохла переважають висоти менш 1000 М (Низька А.) ; на південно-заході А., де древня підстава в мн. місцях підняте й оголено, характерні висоти св. 1000 М (Висока А.) . Прогинам і виступам Афр. платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадськая й ін.) і поділяючі й окаймляющие їх, підняття. Найбільше возвишена й разд-i роблена вост. окраїна А. у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір’я, Вост. - Афр. пласько-; горье) , де простягається ськладна система вост. - афр. розламів.

У піднятих областях Високої А. найбільшу площу займають цокольні рівнини й цокольні глибовие гори, що обрамляють западини грабенов Вост. А. (у т. ч. Рувензори) і Катанги. У Низкою А. цокольні хребти й масиви простираються уздовж узбережжя Гвінейський зал., виступають з Сахарі (у нагір’ях Ахаггар, Тибести, хр. Етбай) . Лавові плато й конуси широко поширені на Ефіопському нагір’ї й у Вост. А. (Кіліманджаро, Кенія й ін.) , вінчають вершини Ахаггара й Тибести, є в Судані (м. Марра) , Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава) , перекривають Драконові гори в Лесото. Пластові денудац. рівнини й плато займають більшу частину площі в Низкою А. (Сахара, Судан) ; у Високій А. вони присвячені до відкладень синеклизи Карру й ськладають Драконові гори, що примикає до них з 3. плато Велдов і лежаче до Ю. від р. Жовтогарячої Верх. Карру. Аккумулятивние рівнини зустрічаються гл. обр. у Низкою А.: у середньому плині Нігеру, в улоговинах Чадськой і Білого Нила, у западині Конго; у Високій А. займають западину Калахарі. До ськладча-те-глибовим горам належать Капськие гори й внутр. райони Атласу. Сівба. хребти Атласу - єдностей, в А. молоді неогено-в-палеогенового віку ськладчасті гори.

У рельєфі А. переважають поверхні неогенового циклу денудації й акумуляції, що розчленовуються совр. циклом Конго. Над ними піднімаються останци попередніх поверхонь, вироблених більше древніми циклами (аж до гондванського) .

Внутрішні води. Для А. у цілому характерний великий річний стік (5390 Км3}, По обсязі до-рого вона уступає лише Азії і Юж. Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж вост. піднесеної частини А., у зв’язку із чим басі. Атлантич. ок. належить 36,05% пл. А., басі. Індійського ок. 18,48%, басі. Середземного м. 14,88%. Стік здійснюється гл. обр. п’ятьома головними ріками: Конго, Нилом, Нігером, Замбезі й Жовтогарячої, басейни до-рих охоплюють ок. ‘/з пл. А. З них Конго по обсязі річного стоку (1230 Км3) Уступає лише Амазонці, а Нил — сама довга ріка на землі (6671 Км) . Безстічні басейни й області внутр. стоку охоплюють 30,5% пл. А.

Совр. річкова мережа сформувалася наприкінці неогену й в антропогеновому періоді за рахунок перехоплень молодими ріками древніх систем внутр. стоку й висновку їх до океанів. Сліди перехоплень видні в петлеобразних вигинах великих рік (Конго, Нігеру) і в чергуванні виполо-женних і крутих відрізків русявів із мно-гочисл. порогами й водоспадами ( Ливинг-Стогону й Стенли на р. Конго, Вікторія на р. Замбезі; найвищий водоспад А. Тугела на р. Тугела в Драконових горах, вие. 853 М) . Внаслідок підвищення сухості клімату ськорочувалися в розмірах або зникали древні озера, у до-рие стікали древні ріки. Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарськое море до С. від закруту Нігеру й ін.) , у Чадськой улоговині (Палеочадськое оз.) і ін.

Харчування більшості рік преім. дощове. Ґрунтове харчування переважає в напівпустелях і пустелях.

Розподіл поверхневого стоку вкрай нерівномірно. Найбільшої величини шар стоку (1000—1500 Мм у рік) досягає в районах надлишкового зволоження й виходів на поверхню кристал-лич. порід і латеритних кор (сівба. - зап. узбережжя Гвінейський зал., вост. схили Мадагаськару) ; у западині Конго шар стоку 500—600 Мм, До С. і до Ю. від екватора з наростанням сухості клімату він знижується (сев. і вост. частина Судану, Сахара, Калахарі, Наміб) . У субтропич. широтах стік збільшується до 200 Мм (на 3. Атласу) . Майже всі ріки А. мають виходить, сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває преім. улітку й восени. Узимку стік переважає на сівбу. - зап. і юго-зап. окраїнах, в областях зі средиземноморським кліматом. 37% площі А. має епизодич. стік.

В А. виділяють ріки след. типів: 1) екваторіальний тільки з дощовим харчуванням і рівномірним у році стоком; 2) суданський (найпоширеніший) з перевагою дощового харчування й літнього й осіннього стоку; 3) Сахарський, до до-рому ставляться тимчасові або епизодич: водотоки (у Сахарі наз. уедами) ; 4) средиземноморський (з дощовим і частково сніговим харчуванням і різким ськороченням або припиненням літнього стоку) . Всі великі ріки А. - транзитні, мають ськладні режими.

Майже всі великі озера А. лежать у тектонич. западинах на Вост. - Афр. плоськогір’я; вони довгі, вузькі й дуже глибокі. Оз. Танганьїка — друге у світі по глибині (1435 М) Після Байкалу. Саме велике в А. оз. Вікторія (пл. 68 000 Км2) — другий після оз. Верхнього (Сівба. Америка) прісноводна водойма Землі. Оз. Тана, утворене в результаті подпруживания долини лавовим потоком, - саме велике на Ефіопському нагір’ї. В аридних областях А. переважають преім. реліктові озера внутр. стоку, з відносно невеликими глибинами, плоськими берегами, солоною водою (крім солонуватого оз. Чад, що має підземний стік у западину Боделе) . У сівбу. - зап. частини Сахари й в Атласі тимчасові солоні озера наз. шоттами, або себхами; вони, як правило, присвячені до передгірного й межгорним улоговинам.

У пустелях і напівпустелях великого значення набувають ґрунтові й підземні води. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні втримуються гл. обр. у континентальних нижнемелових піщаниках Сахари й Сівба. Судану, у Юж. А. ськапливаются в тріщинах корінних порід, у піщаниках і за-карстованних вапняках системи Кар-Ру. По потенційних запасах гідроенергії (700 млн. Кет, Ок. 20% світових) А. уступає тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басі. Конго (390 млн. кет) і Замбезі (137 млн. Кат) , Але використовується менш 1%. На терр. А., що одержує в середньому ок. 800 Мм опадів у рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові й підземні води. Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені гл. обр. у долинах Нила (ОАР, Судан) , Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік А. невелико через порожистість багатьох ділянок русявів.

Південна Америка

Природа

Pages: 1 2 3 4 5