Cюжет роману И. С. Тургенєва “Батьки й діти” укладений у самій його назві. Мимовільне протистояння старшого й молодшого поколінь, обумовлене духом, що змінюється, часу, можна розглядати як у трагічному ключі (Ф. М. Достоєвський у романі “Біси”), так і в сатиричному, гумористичному. На мій погляд, гумору в романі більше, ніж сатири. Сатира схильна викривати (порівн. їдка, зла, гостра сатира), тоді як гумор шкодує й навіть співчуває (м’який, добрий і т.п.). Справді, батьків або дітей викривати Тургенєву? За віком, характеру, способу життя автор під час написання роману був “батьком”. Він не міг не бачити, що за нігілізмом і егоцентризмом молоді коштує бажання замінити віру знанням, а пасивну надію активними діями, хоча сам він і не приймав максималістського підходу до життя. З неприйняття й нерозуміння народився роман “Батьки й діти”. Але це не категоричне заперечення, а бажання розібратися. У цьому Тургенєву допомагають гумор і сатира. Такий підхід Тургенєв застосовує до кожного свого персонажа, крім Одинцову. Роман починається зі сцени приїзду Аркадія й Базарова в Марьино, маєток Кірсанових. Згадаєте, як Аркадій із приводу й без приводу вживає слово “батько”, розмовляє нарочито низьким голосом, намагається поводитися розв’язно, наслідуючи Базарову. Але в нього нічого не виходить, все виглядає неприродно, тому що він залишився тим же хлопчиком, яким виїхав з рідного гнізда. Сама садиба, побудована на відкритому місці (результат необґрунтованих мріянь Миколи Петровича), і її хазяї, Микола Петрович і Павло Петрович Кірсанови, викликають посмішку, але іншого роду: смутну, ностальгічну. Це епоха, що йде в минуле, старосвітських поміщиків і аристократів. З погляду Базарова вони диваки, їхнє життя марне для суспільства. Гуманистически настроєний Микола Петрович дав селянам волю й цим зробив їм ведмежу послугу. Його гра на віолончелі, вичищені півчобітки Павла Петровича не здатні поліпшити життя народу, навіть не в змозі підняти його культурний рівень. Все це так, як би говорить Тургенєв, але без цих диваків не було б поезії, мистецтва, музики. Брати, зовні такі різні, схожі своєю щиросердечною цілісністю. Кірсанови люблять Пушкіна, Базарів не розуміє цього поета й поезію взагалі, тому що не приймає його ідеалів. Над Базаровым автор побоюється жартувати. Червоні руки, скуйовджені волосся, незграбні, але впевнені рухи надають зовнішності Базарова щось звірине. У звіра є воля до дії, є фізична сила, є інстинкт, але в нього немає розуму. Називати людини розумним, якщо той заперечує досвід минулих поколінь (”ми не визнаємо авторитетів”), не можна. Життя зіграло з Базаровым злий жарт. Неверящий у любов полюбив, його любов відкинули. Цікаво, що вмер Базарів не в дорозі, як і варто було б представникові молодого покоління, а в рідному будинку, на руках в “старосвітських поміщиків”. У всьому романі, у цілому смутному й добром, як і все, що написав Тургенєв, є тільки два персонажі, гідних сатири: Кукшина й Ситників. Першу Тургенєв запитує: “Що ти пружишься?” Чого не вистачає цій істоті з маленьким, червоненьким носиком? Чому Кукшина для підтримки уваги й Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 поваги до себе не робить рівно нічого? Безглуздо порошаться журнали, які ніколи ніхто не прочитає, безглуздо саме її існування. Не випадково поруч із нею Тургенєв ставить такого пустейшего людини, як Ситників; він і місця в романі займає менше всіх. Син трактирника мріє зробити народ щасливим, користуючись при цьому прибутком із закладів свого батька. Подібні персонажі в літературі називають пародіями. Ситників при Базарове, як Грушницкий при Печорине (т же саме можна сказати про Кукшиной і Одинцовій). Але якщо Лермонтов використовував образ Грушницкого як засіб розкриття образа Печорина, те Тургенєв використовує негативне для додання! більшої ваги позитивному. За допомогою гумористичних і сатиричних моментів автор виражає своє відношення до персонажів. У сцені суперечки й дуелі Базарова й П. П. Кірсанова гумор переходить у фарс, тому що “діти” не повинні вбивати “батьків”, а “батьки” змушувати “дітей” думати так само, як думають вони. Проблема “батьків і дітей” вічна, і дивитися на неї треба з гумором, як це й зробив Тургенєв