(Досвід рецензії) Міцно тісне объятье, Час - шкіра, а не плаття. Глибока його печатка. Немов з пальців відбитки, З нас - його риси й складки, Придивившись, можна зняти. А Кушнер Повість Бориса Львовича Васильєва “Завтра була війна” написана в 1972 році
И поряд з іншою повістю цього письменника “А зорі тут тихі…” стала одним з найкращих і відомих у нашій країні добутків про період Великої Вітчизняної війни. Ця приголомшливою своєю простотою й правдивістю повість відкриває ока читачів на самий важкий і прекрасний час у нашім житті - юність. Талант письменника виразився, головним чином, у тім, що він зміг дивно точно описати цей період людського життя, хоча сам був уже далеко не парубком. Повість починається прологом і закінчується епілогом
Через пролог Васильєв уводить читача в мир своїх спогадів про юність, знайомить зі своїми колишніми однокласниками й учителями, зі школою й родителями тощо. Одночасно письменник як би міркує, обмірковуючи й переоцінюючи все, що відбулося з ним сорок років тому. Основна частина - це оповідання про життя автора, написаний так, начебто він по ланцюжку витягає одне за іншим спогаду зі скриньки своєї пам’яті
Починаючи описувати однокласників або яку-небудь подію, вона перемикається на більше ранні події, потім знову вертається до нього й так далі. Разом з письменником ми переміщаємося те в третій, то в п’ятий, то в дев’ятий клас, згадуючи уривками минулі події. Незважаючи на таку незвичайну й складну структуру, ці спогади не заплутують нас, не дозволяють заблудитися в досить складному ланцюжку міркувань, втратити нитка оповідання, але, навпроти, складаються дивно спритно й точно, становлячи завершений характер повести, що, безсумнівно, свідчить про майстерність письменника. Епілог підсумовує повість, різко, але проте гармонійно вливаючись всодержание.
Ми знову виявляємося майже на сорок років уперед, в 1972 році, міркуючи разом з автором над минулим. У центрі оповідання виявляються трохи однокласників. Іскра Полякова - жвава й цілеспрямована дівчинка, що мріє стать комісаром, відмінниця, активістка, редактор стінгазети. Подруги завжди йдуть до неї за радою, і для всіх в Іскри є точна й влучна відповідь, рішення самих нерозв’язних проблем і питань
Правда, наприкінці повести Іскра сильно міняється, вона починає сумніватися в тих “істинах”, які так старанно вселяла їй мати. Тобто Іскра поступово взрослеет. Зина Коваленко - вітряна й непостійна
Іскра говорила, що вона теперішнє дівчисько. Всі свої питання Зина вирішує або за допомогою Іскри, або довіряючись безпомилкової інтуїції. Але й вона починає взрослеть, почуває, що подобається хлопчикам, і навіть здобуває наприкінці повести самостійність і розважливість Іскри
Вика Люберецкая - сама загадкових і незрозуміла для однокласниць дівчинка. Вона, схоже, була морально старше їх і тому до дев’ятого класу не мала друзів. Вика піднесена своїм батьком, уважає його ідеалом, любить до самозабуття. Найстрашніше для неї - це сумніватися вотце.
И коли його заарештовують, Вика кінчає життя самогубством не з капризу, а як доросла людина. Дорослішання дівчинок відбувається спочатку фізично, а потім морально. Трохи по-іншому взрослеют хлопчики, вони як би тягнуться за своїми повзрослевшими одноклассни цами. Так, хулігана Сашка Стамескина бере під свою опіку Іскра, робить його відмінником, записує в авіакружок, а потім допомагає йому влаштуватися на авіазавод
Жора Ландыс, вірний друг і помічник всіх хлопчиків класу, закохується у Вику й прагне повзрослеть. Той же процес відбувається й з деякими іншими хлопцями. У принципі можна сказати, що ініціатором всіх цих вікових змін мимоволі став новий директор школи - Микола Григорович Ромахин.
Його незвичайна система виховання не сковує дорослішання й духовний пошук дітей, а, навпаки, провокує дорослішання. Антиподом Ромахина в повісті є класна керівниця й учитель літератури Валентина Андроповна (Валендра, як неї називають хлопці). Її не влаштовує розпорядок нового директора вшколе.
У майже відкритій боротьбі з ним вона використовувала всі засоби, наприклад, писала доноси у вищі інстанції, сперечалася тощо. Однак Валентинові Андроповну не можна вважати негативним персонажем. Автор пише, що вона абсолютно искренно вірила в правильність своїх переконань, у те, що новий директор губить школу
И ця щирість зрештою дозволила їй знайти загальну мову з повзрослевшим класом і змінитися. Велике значення другорядних персонажів у повісті. Учителі літератури й директори не можна віднести до них, тому що навколо їхніх взаємин розвертається основний конфлікт повести. Другорядні персонажі - це батьки учнів і два вчителі, що не беруть участь вконфликте.
Батьки, виховуючи своїх дітей, створили свою точну копію, зі своїми рисами характеру, але всі вони з розумінням сприйняли дорослішання своїх дітей, їхнє нове розуміння дійсності. І навіть товариш Полякова - мати Іскри, - “залізна” жінка, що звикла командувати дочкою, як підлеглим, зустрівши відсіч повзрослевшей Іскри, упокорюється, зрозумівши, що це повинне було відбутися. Те ж можна сказати й про батька Вики Люберецкой, що мимоволі змінив життя багатьох дітей, ставши їхнім ідеалом. Тематика добутку виражається саме цим дорослішанням (про яке я говорив вище, описуючи героїв окремо). Основною ідеєю, що пронизує думкою добутку є те, що в жодному разі дорослим не можна впливати на дорослішання дітей, виховувати їх, звичайно, необхідно, але дорослішання йде своїм особливим путем.
Втім, така ідея простежується лише в основній частині повести, а в пролозі й епілозі з’являється нова ідея. Тема прологу й епілогу - спогаду автора про свою молодість. А ідея виражається в тім, що запам’ятовується в житті тільки саме прекрасне - юність. Повість називається - “Завтра була війна”, але про війну в ній практично нічого не сказано, і це не copyright
Збережи - » Повість Б. Л. Васильєва «Завтра була війна» . З'явився готовий твір.