Двадцятишестирічний лікар-мікробіолог, майбутня зірка світової медичної науки й майбутній президент Всеукраїнської академії наук, Данило Заболотний провів на собі перший експеримент: прийнявши щойно винайдену холерну вакцину, заразивши собі холерним вібріоном. Ще двічі експериментував на власному організмі, випробовуючи сироватку при дослідженні чуми та дифтерії. Так Данило вступивши в затяту війну з найстрашнішими хворобами людства, що тисячоліттями викошували цілі міста.

Цій боротьбі він присвятив сорок п’ять років свого життя, і саме його дослідження відіграли ключову роль у ліквідації епідемій цих хвороб. Завдяки йому припинилася холера на Поділлі. Данило Заболотний сам у кількох експедиціях вивчав та гасив епідемії чуми й холери в Індії, Саудівській Аравії, Монголії, Китаї, Забайкаллі, Ірані, Месопотамії, у киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії. Побувавши в багатьох країнах світу, Данило Кирилович завжди поспішав до Києва й у рідне село Чоботарку (нині - Заболотне) на Вінниччині, яку вважав найкращим у світі. Вусі життя беріг батьківську сільську хату, вкриту соломою, доглядав сад, садив дерева, привезені з експедицій. Заболотний дуже любив дітей і мав більше десяти усиновлених. Його учні кажуть, що зароблені гроші медик відсилав своїм вихованцям й односільчанам на ліки, допомагав колегам, а сам живий скромно. Данило Кирилович Заболотний був високоосвіченою людиною, любив книги, живопис, театр, писав вірші українською мовою, а поезії Шевченка читав напам’ять сторінками.

Уважний до української мови, Заболотний знав і чужі мови: латинську, німецьку, французьку, англійську. Головуючи на міжнародних конференціях, Данило Кирилович міг легко перекладати промови трьома мовами одразу.