Поширення християнства

На рубежі I і II століть в основному завершилося становлення імперської державної організації. В 96 році був убитий імператор Домициан, і на його місце прийшов старий сенатор Марко Кокций Нерва. Так почалося правління династії Антонинов, що збіглося з найвищим розквітом і початком кризи імперії. У період Антонинов створювалася однакова система керування імперією: головну роль грав імператорську раду. Добре організований бюрократичний апарат тримав під невсипущим контролем всіх жителів імперії

В області сільського господарства II століття було часом поширення колонатних відносин; виробляються типові устави, на основі яких земля здається в оренду. Поряд з вільними селянами-орендарями в маєтках землевласників з’являється усе більше рабів, які обробляли наділи землі й платили оброк своєму хазяїнові. Тому в рабів з’являлася зацікавленість у роботі й у результатах своєї праці. Відбувалося зближення положення таких рабів і колонів. Відповідно до вказівок римських юристів, раба, оказавшегося на положення колона, не можна було відірвати від землі, він уже не входив в інвентар маєтку, тобто переставав уважатися річчю. Видається ряд указів, що забороняють сваволю відносно рабів

Стабілізація економіки, розвиток колонатних відносин, будівництво доріг сприяли розвитку ремесла й торгівлі, але благополуччя імперії було неміцним. Дрібне господарство, хоча воно й створювало ілюзію самостійності в посаджених на землю рабів і орендарів, не могло забезпечити достатнього рівня сільськогосподарського виробництва. Відбувався хвилювання, які жорстоко придушувалися армією. Наприкінці II століття відбулося хвилювання серед пекарів Ефеса, відомі безладдя в Афінах, які теж улаштували теж пекарі, а також виступу будівельників у місті Пергаме. Втручання центральної влади усувало ці хвилювання, але не усувало їх причин

На протяг всієї Ранньої імперії тривала соціальна боротьба в провінціях, те наростаючи, те затихаючи. Нівелювання політичного й громадського життя означало руйнування племінних зв’язків і звичаїв. За збереження цих звичаїв виступало населення багатьох областей імперії. Одним із самих грандіозних повстань II століття, було повстання в Іудеї, що спалахнув в 132 році. Приводом до повстання послужило рішення імператора Адріана заснувати на місці Єрусалима римську колонію, де іудеям було заборонене виконання деяких релігійних обрядів. На чолі повстання встав Симон бен Косеба, що оголосив себе месією, помазаником божим і прийняв ім’я Бар Кохба – Син Зірки. Його підтримувала в основному палестинська біднота. Іудейське жрецтво не визнало його й дало йому презирливу кличку – Син Неправди. Повсталі розгорнули теперішню партизанську війну – їм удалося зайняти Єрусалим. Добірні римські легіони, стягнуті з різних провінцій імперії, були кинуті на придушення повстання. Сам імператор приїжджав дивитися на воєнні дії. В 135 році повстання було подавлено й Бар Кохба був убитий. Наслідку цього повстання виявилися згубними для іудеїв: вони були виселені з Єрусалима й околиць; їм було заборонено під страхом смерті наближатися до міста частіше, ніж раз у рік. Фактично це означало довершення іудейського розсіювання й переслідування по всій імперії іудеїв, що виконували свої релігійні обряди. І хоча приймач Адріана Антонин Пий трохи зм’якшив релігійну політику свого попередника й дозволив іудеям здійснення їхніх обрядів, об повернення їх на батьківщину не могло вже бути й мовлення. Розгром повстання Бар Козхби вплинув на християн: прискорив їхній остаточний розрив їхній остаточний розрив з іудаїзмом; ізолював иудеохристиан, яких тепер не християни, ні іудеї не вважали за своїх

Римський мир виявився порівняно недовгим. Уже при останніх Антонинах почалися вторгнення на територію імперії германських племен. Рим почав тривалу й безнадійну боротьбу з варварами. Те отут, те там спалахували внутрішні повстання

Наприкінці III століття вдалося тимчасово стабілізувати внутрішньополітичне положення. Це було досягнуто в значній мірі завдяки тому, що пришедший до влади Диоклетиан установив відкриту монархічну систему правління – доминат (від латинського доминус – пан) . Але стабілізація була недовговічною. Натиск варварів не слабшав, імперія втрачала одну область за іншою. Наприкінці IV століття відбувся офіційний поділ імперії на Східну й Західну, а в V столітті Західна римська імперія припинило своє існування, і на її місці виникли варварські королівства

Зміни в суспільній структурі II – III століть не могли не зробити впливу на соціальну психологію й ідеологію різних верств населення імперії. Це був час кризи й изживание античного світогляду, заснованого на поданні про розумність миропорядка. Для масової свідомості того часу, була характерна віра в чаклунство, магію, віщунів, жагучі надії на чудо. З’явилася величезна кількість не тільки проповідників, але й чудотворців

Серед народних мас імперії II – III століть поширюються різні неофіційні релігійні сполучники, що почитають одне божество, що у їхніх очах було єдиним і могутнім. У різних провінціях можна знайти присвяти богові всевишньому, богові безіменному; багато людей поклонялися сонцю й різним сонячним божествам. Від малої Азії до Британії можна було знайти шанувальників іранського сонячного бога Митри, культ якого почав поширяться ще в I столітті. Деякі дослідники називають мітраїзм суперником християнства. Головним святом Митри був день зимового сонцестояння – 25 грудня, що потім було перетворено у свято різдва христова. По своєму походженню й характеру мітраїзм був ближче до традиційних вірувань населення імперії, чим християнство: у мітраїзмі не було строгого єдинобожжя. Але саме ця подібність із терявшими популярність древніми многобожними религиями, а також більша замкнутість митраистких громад не дозволили мітраїзму перетвориться у світову релігію

Для нових філософських систем, що поширилися в імперії, було характерно взаємопроникнення міфології й філософії: міфічні образи в них абстрагувалися, а абстрактні поняття виступали як самі по собі діючі сутності. Деякі з таких побудов не були розраховані на логічне їхнє розуміння: вони повинні були сприйматися як цільний образ, як картина, за якої схована незбагненна сутність космосу. Багато хто з подібних ідеалістичних навчань пізньої, безсумнівно, вплинули на становлення християнської теології. До числа таких варто віднести оформився в III столітті неоплатониз. Одержує поширення вчення про логос, створене ще в I столітті Филоном з Олександрії, що прагнув сполучити іудейське віровчення із грецькою ідеалістичною філософією

Серед релігійно-філософських груп, що безпосередньо примикали до християнства, що проникали в нього й суперничали з ним, були групи гностиків. Вони вважали метою існування людини, розбудити екстатичне (не раціональне) знання про божество й з’єднати свій з дух зі світовим духом

Подібні религиозно-филосовские навчання не носили й не могли носити масового характеру: їхня складність, іноді навмисна, відгородженість від навколишнього суспільства, не розробленість етичних норм, у яких так бідували люди в античному світі, що розпадається, – все це гальмувало широке поширення навчань гермистов, гностиків і інших. Але сам достаток таких религиозно-филосовских груп показує, у якому напрямку йшли духовні пошуки в Римській імперії II – III століть, що охопили й верхи, і низи суспільства. Філософів витісняють чудотворці. Їхня популярність і вплив харчує загальна спрага чудесного, тим більше сильна, чим сутужніше й нестійкіше було повсякденне життя в охопленої кризою Римської імперії. Не дивно, що саме II – III століття стали століттями поширення християнства по всій території величезної держави й у всіх соціальні шарах

Християнство із самого його зародження залучало до себе людей різного соціального й майнового положення, хоча, безумовно, переважали серед християн вихідці з низів суспільства. В II – III століттях усе більше й більше людей заможних, у тому числі приналежних до самих верхів, приймали нове віровчення

В II – III століттях соціальні умови й соціально-психологічна обстановка приводили до збільшення числа християн у середовищі людей не просто заможних, але й занимавших високе положення в суспільстві. Відомо, що коханка імператора Коммода Марция була християнкою й допомагала своїм побратимам по вірі під час їхнього переслідування. В III столітті в ряді районів з’являються надгробки, на яких увічнені імена людей, що належать до нового віровчення. На загальному надгробку якоїсь знатної сім’ї з міста Аполлонии в Малій Азії один з її членів названий християнином. За свідченням Тертуллиана, наближеним імператора Семптимия Півночі був прокуратор-християнин

Pages: 1 2

Збережи - » Поширення християнства . З'явився готовий твір.

Поширення християнства





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.