ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОНЄГІНА Й ПЕЧОРИНА – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Життя моя, ти звідки йдеш і куди? Отчого мені мій шлях настільки неясний і таен? Для чого я не відаю мети праці? Чому я влеченьям своїм не хазяїн? Пессо

Пушкін працював над романом “Євгеній Онєгін” багато років, це був самий улюблений його добуток. Бєлінський назвав у своїй статті “Євгеній Онєгін” цей добуток “енциклопедією російського життя”. Дійсно, у цьому романі дана картина всіх шарів російського життя: і вищого світла, і дрібнопомісного дворянства, і народу —і Пушкін добре вивчив життя всіх шарів суспільства початку XIX століття. У роки створення роману Пушкіну довелося багато пережити, втратити багатьох друзів, випробувати гіркоту від загибелі кращих людей Росії. Роман був для поета, за його словами, плодом “розуму холодних спостережень і серця сумних замет”. На широкому тлі російських картин життя показана драматична доля кращих людей, передової дворянської інтелігенції епохи декабристів.

Без Онєгіна був би неможливий “Герой нашого часу” Лермонтова, тому що реалістичний роман, створений Пушкіним, відкривав першу сторінку в історії великого російського роману XIX століття.

Пушкін втілив в образі Онєгіна багато хто з тих рис, які потім розгорнуті в окремих персонажах Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова. Євгеній Онєгін і Печорин дуже схожі по характері, обоє вони зі світського середовища, одержали гарне виховання, вони стоять на більше високому щаблі розвитку, звідси їхня туга, нудьга й незадоволеність. Все це властиво душам більше тонким і більше розвиненим. Пушкіна пише про Онєгіна: “Нудьга чекала його на стражі, і бігала за ним вона, як тінь иль вірна дружина”. Світське суспільство, у якому обертався Онєгін, а пізніше й Печорин, зіпсувало їх. Воно не вимагало знань, досить було поверхневого утворення, важливіше було знання французької мови й гарних манер. Євгеній, як всі, “легко мазурку танцював і кланявся невимушено”. Свої кращі роки він витрачає, як більшість людей його кола, на бали, театри й любовні захоплення. Такий же спосіб життя веде й Печорин. Дуже незабаром обоє починають розуміти, що це життя порожнє, що за “зовнішньою мішурою” не коштує нічого, у світлі панує нудьга, наклеп, заздрість, люди витрачають внутрішні сили душі на плітки й злість. Дрібна суєта, пустопорожні розмови “необхідних дурнів”, щиросердечна порожнеча роблять життя цих людей одноманітної, зовні сліпучої, але позбавленої внутрішнього 'змісту Ледарство, відсутність високих інтересів опошляють їхнє існування. День схожий на день, трудитися нема чого, вражень мало, тому сам розумні й кращі занедужують ностальгією. Своєї Батьківщини й народу вони по суті не знають. Онєгін “хотів писати, але праця завзятий йому був тошен…”, у книгах він теж не нашел. відповіді на свої питання. Онєгін розумний і міг би приносити користь суспільству, але відсутність потреби в праці є причиною того, що він не знаходить собі заняття по душі. Від цього він і страждає, розуміючи, що верхній шар суспільства живе за рахунок рабської праці кріпаків. Кріпосне право було ганьбою царської Росії. Онєгін у селі спробував полегшити положення своїх кріпаків (”…ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив…”), за що був засуджений сусідами, які вважали його диваком і небезпечним “вільнодумцем”. Печорина також багато хто не розуміють. Для того, щоб глибше розкрити характер свого героя, Лермонтов поміщає його у всілякі соціальні сфери, зіштовхує з найрізноманітнішими людьми. Коли вийшло у світло окреме видання “Героя нашого часу”, те стало ясно, що до Лермонтова російського реалістичного роману не було. Бєлінський указав, що “Князівна Мері” – одна з головних повістей у романі. У цій повісті Печорин розповідає пр самому себе, розкриває свою душу. Тут сильніше всього виявилися особливості “Героя нашого часу” як психологічного роману. У щоденнику Печорина ми знаходимо його щиру сповідь, у якій він розкриває свої думки й почуття, нещадно бичуючи властиві йому слабості й пороки: Тут даний розгадка його характеру й пояснення його вчинків. Печорин – жертва свого лихоліття. Характер Печорина складний і суперечливий. Він говорить про себе; “У мені два чоловіки: один живе, у повному змісті цього слова,-іншої мислить і судить його”. В образі Печорина видні риси характеру самого автора, але Лермонтов був ширше й глибше свого героя. Печорин тісно пов’язаний з передовою суспільною думкою, але він зараховує себе до жалюгідних нащадків, які скитаются по землі без переконань і гордості. “Ми не здатні до більше великих жертв ні для блага людства, ні для власного щастя”, – говорить Печорин. Він зневірився у людей, його невір’я в ідеї, скептицизм і безсумнівний егоїзм – результат епохи, що наступила після 14 грудня, епохи морального розпаду, боягузтву й вульгарності того світського суспільства, у якому обертався Печорин. Основне завдання, що поставив перед собою Лермонтов, – це замальовка образа сучасного йому парубка. Лермонтов ставить проблему сильної особистості, настільки несхожої на дворянське суспільство 30-х років.

Бєлінський писав, що “Печорин – Онєгін нашого часу”. Роман “Герой нашого часу” – це гіркий роздум над “історією душі людської”, душі, погубленої “блиском оманної столиці”, що шукає й не дружби, що знаходить, любові, щастя. Печорин – страждаючий егоїст. Про Онєгіна Бєлінський писав: “Сили цієї багатої натури залишилися без додатка: життя без змісту, а роман без кінця”. Те ж саме можна сказати й про Печорине. Порівнюючи двох героїв, він писав: “…У дорогах різниця, а результат один”. При всій різниці зовнішнього вигляду й розходженні характерів і Онєгін; і Печорин, і Чацкий належать до галереї “зайвих людей, для яких у навколишнім суспільстві не перебувало ні місця, ні справи. Прагнення знайти своє місце в житті, зрозуміти “призначення велике” становить основний зміст роману лермонтовской лірики. Чи не цього міркування займають Печорина, ведуть його до болісної відповіді на питання: “Навіщо я жив?” На це питання можна відповісти словами Лермонтова “Бути може, мыслию небесної й силою духу переконаний, я дав би миру дарунок чудесний, а мені за те – бессмертье він…” У лірику Лермонтова й роздумах Печорина зустрічаємо ми сумне визнання того, що люди – це худі плоди, до часу дозрілі. Як перегукуються слова Печорина про те, що він нехтує життя, і лермонтовские слова, “але долю я й мир нехтую”, тому в “Герої нашого часу” ми так виразно чуємо голос поета, подих його часу. Зображував долі своїх героїв, типові для їхнього покоління? Пушкіна й Лермонтов протестують проти дійсності, що змушує людей даром розтрачувати сили.

Збережи - » ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОНЄГІНА Й ПЕЧОРИНА – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОНЄГІНА Й ПЕЧОРИНА – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.