«Майстер і Маргарита» - головний добуток у літературній спадщині М. А Булгакова. Над цим добутком він працював близько 12 років і так і не встиг його остаточно відредагувати. Роман існував у декількох редакціях, першу з яких 18 березня 1930 року спалив сам Булгаков, після того як довідався про заборону п’єси «Кабала святенників». Тоді Булгаков написав уряду: «И особисто я, своїми руками, кинув у грубку чернетка роману про диявола…». Ще не закінчений роман був спалений. Цей добуток могло б бути зовсім втрачено, але в 1931 році Булгаков відновлює рукописи роману й продовжує роботу над ними. Після цього робота над романом не припинялася. Булгаков був змушений відволікатися від цієї роботи для написання дрібних добутків, що приносили йому дохід, але тепер і мовлення не могло бути про те, щоб закинути роман.

Роман “Майстер і Маргарита” став одкровенням великого письменника. Дотепер точно ніхто не зміг визначити, що являє собою сатиричний, філософський, психологічний, а в ершалаимских главах - роман-притча “Майстер і Маргарита”. Його розглядали і як результат світового літературного розвитку, і як історичний відгук на конкретні події життя 20-х і 30-х рр., і як концентрацію ідей попередніх добутків письменника. Сам автор оцінював його як своє головне послання людству, свій заповіт нащадкам.

У цей роман Булгаков вклав всю силу свого таланта, творчої уяви. Пророблено фундаментальну роботу й от - шедевр перед нами. Роман надзвичайно багатогранний і цікавий, хоча його композиція досить складна для сприйняття. Але в цьому і його принадності - автор як би простягає незриму нитку між минулим і сьогоденням, змушуємо нас задуматися про вічний і веде за собою в майбутнє…

Однієї з вічних тем, що залишаються актуальними протягом багатьох сторіч, є тема добра й зла. Мені здається що саме поняття добро й зло виникли відразу, якщо не раніше того, як з’явилася людина. Тому немає необхідності говорити про актуальність цієї теми - вона була актуальна завжди й буде актуальна доти, поки не похитнуться самі основи миру. Це розумів і Булгаков. Тема добра й зла залучила його своєю глибиною, вічністю, всеохопленням, тому він приділив їй велика увага у своєму романі.

Ця тема завжди займала провідне місце в російської філософії й літературі. Спочатку поняття добра й зла розглядалися не як похідні від волі людини. Але Булгаков спростував цю думку й відкрив нам у своєму романі одну з найважливіших істин людства: переказ забуттю добра неминуче викликає до життя зло, вони як світло й тінь нероздільні. У романі “Майстер і Маргарита” дві головні сили добра й зла, які, по Булгакову, повинні перебувати на Землі в рівновазі, втілюються в образах Иешуа Га-Ноцри з Ершалаима, і Воланда. Очевидно, Булгаков, щоб показати, що добро й зло існують поза часом і тисячоріччями люди живуть за їхніми законами, помістив Иешуа в початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда як вершителя жорстокого правосуддя - у Москву 30-х рр. Останній прийшов на Землю, щоб відновити гармонію там, де вона була порушена на користь зла, що містило в собі неправда, дурість, лицемірство й, нарешті, зрадництво, що заполонили Москву. Як добро й зло, Иешуа й Воланд внутрішньо взаємозалежні й, протиборствуючи, не можуть обходитися друг без друга. Цей взаємозв’язок у романі виражається в описах обох персонажів - автор наголошує на ті самі речі. Воланд “по виду - років сорока із зайвим”, а Иешуа - двадцяти семи; “під лівим оком у людини був великий синець…”, а у Воланда “праве око чорний, лівий чомусь зелений”; у Га-Ноцри “у куті рота - садно із запеченою кров’ю”, а у Воланда був “рот якійсь кривій”, Воланд “був у дорогому сірому костюмі… Сірий берет він хоробро заламав на вухо…”, Иешуа з’являється перед прокуратором одягненим “у старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола…”. И, нарешті, Воланд відкрито заявляв, що він поліглот, а Иешуа, хоч і не говорив цього, але крім арамейської мови знав ще грецький і латинь.

Але найбільше повно взаємодоповнюваність добра й зла розкривається в словах Воланда, звернених до Левию Матвія, що отказались побажати здоров’я “духу зла й володареві тіней”:

“Ти вимовив свої слова так, начебто ти не визнаєш тіней, а також і зла. Чи не будеш ти так добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні? Адже тіні виходять від предметів і людей. От тінь моєї шпаги. Але бувають тіні від дерев і від живих істот. Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, снеся з його ладь усе дерева й все живе через твою фантазію насолоджуватися голим світлом? Ти дурний”.

Як з’являється Воланд? На Патріарших ставках він з’являється перед Берліозом і Іваном Бездомним, представниками радянської літератури, які, сидячи на ослоні, знову, дев’ятнадцять століть через, судять Христа й заперечують його божественність і саме його існування. Воланд же намагається переконати їх в існуванні Бога й диявола. Так знову ж відкривається якийсь зв’язок між ними: диявол (тобто Воланд) існує, тому що Христос є (у романі - Иешуа Га-Ноцри), і заперечувати його - значить заперечувати своє існування. Це одна сторона питання. Інша ж полягає в тім, що Воланд насправді “…частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Зовсім ясно, що Воланд - це диявол, Сатана, втілення зла. Його місія полягала у виявленні злого початку в людині. Треба сказати, що Воланд, на відміну від Иешуа Га-Ноцри, уважає всіх людей не добрими, а злими. І в Москві, куди він прибув творити зло, він бачить, що творити вже нема чого - зло й так заполонило місто, проникнуло в усі його куточки. Воланду залишалося тільки глузувати з людей, над їхньою наївністю й дурістю, над їхнім невір’ям і зневажливим відношенням до історії, і завдання Воланда полягала в тім, щоб забрати з Москви Маргариту, генія Майстра і його роман про Понтія Пілаті.

А що ж Иешуа? Він говорив, що всі люди добрі й що коли-небудь на Землі настане царство істини. Безумовно, у романі він і є втілення того ідеалу, до якого потрібно прагнути. Иешуа зробив жертовний подвиг в ім’я істини й добра, а Пілат страждав і мучився “дванадцять тисяч місяців”, поки Майстер не дав йому прощення й можливості домовити з Га-Ноцри. Я думаю, письменник зробив Иешуа героєм шедевра Майстри, щоб сказати, що мистецтво божественно й може схилити людини до пошуку істини й прагненню до добра, чого так не вистачало більшості жителів Москви 30-х років. Майстер виявився чи ледве не єдиним служителем теперішнього мистецтва, гідним якщо не світла (тому що розчарувався в собі, на якийсь час здався перед напором дурнів і лицемірів, за допомогою Маргарити вступив в угоду з дияволом), те спокою. І це довело, що Воланд не має влади захопити в пекло тих, хто прагне до істини, добру й чистоті. Уважається, що головне заняття Сатани - невтомне сіяння спокус, руйнувань і зла. Але, вчитавшись уважно в роман, можна переконатися, що для цього Воланд вуж якось дуже гуманний. Мені здається, що Воланд, що персоніфікує зло, з’явився посланником добра, його ціль - установити справедливість. У всіх його вчинках можна побачити або акти справедливості, або прагнення довести людям існування й зв’язок добра й зла. Добро й зло в цьому світі дивно тісно переплелися, особливо в людських душах. Коли Воланд у сцені у вар’єте випробовує публіку на жорстокість і позбавляє голови конферансьє, а жалісливі жінки вимагають поставити її на місце, великий маг говорить: “Ну що ж… вони - люди як люди… Ну легковажні… ну що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… - і голосно наказує: “Надягніть голову”. І відразу ми спостерігаємо, як люди б’ються через червінці, що посипалися на їхніх голів.

Я вважаю, що Воланд карав людей злом за їх зло заради справедливості. Зло для Воланда - не ціль, а засіб упоратися з людськими пороками й несправедливістю. Кожна людина встає перед вибором: іти йому по дорозі Иешуа або Воланда. Але більшість людей треба не за голосом добра й істини, а за голосом зла й неправди. Але ж якби люди були чистіше й добріше, прагнули б не до грошей і влади, а до добра й милосердя, те, напевно, не було б ніякого Воланда, що карає людей за їхні пороки й провини. Таким чином, Булгаков показав нам, що каждий людина творить свою долю, і тільки від нього залежить, добра вона буде або зла.

Роман “Майстер і Маргарита” - про відповідальність людини за добро й зло, що відбувається на землі, за власний вибір життєвих шляхів, що ведуть до істини й волі або до рабства, зрадництву й нелюдськості. Він - про всеперемагаючу любов і творчість, що підносять душу до висот щирої людяності.

Pages: 1 2