Пейзаж — це художнє зображення природи. В усі віки він приваблював до себе знаменитих майстрів пензля, що створили справжні шедеври образотворчого мистецтва.

Про художню літературу кажуть, що це словесний живопис. Більші чи менші замальовки природи можна знайти майже в кожному прозовому творі. Але особливої краси вони набувають у поезії, коли стають окремим предметом споглядання і оспівування. Такі вірші називають пейзажною лірикою.

За тематикою пейзажі бувають степовими, лісовими, гірськими, морськими тощо. Вони можуть відтворювати як статичну картину природи (щось на зразок живопису чи фотографії), так і показувати її у динаміці, тобто у русі, у розвитку. Одні поети мають схильність до зображення окремих елементів пейзажу (наприклад, квітка, дерево, хмаринка і т.п.), а інші полюбляють об’ємні, масштабні картини природи.

Та незалежно від предмета зображення кожен вірш, якщо він створений справжнім майстром, відкриває нам, читачам, перлини краси нашої рідної планети.

Пейзажна лірика має вікові традиції. Ще у глибоку давнину, у другій половині VII століття до н. е., у Спарті жив виходець з малоазійських греків поетАлкман. До нас дійшло мало відомостей про цю людину. Та ми знаємо, що значна частина його творчості була присвячена створенню гімнів богам та епіталамів — пісень на честь молодого подружжя. Але не менше натхнення викликала у поета прадавня природа, що зачаровувала його уяву своєю красою і непізнаними таємницями. Віршам Алкмана притаманна свіжість і безпосередність почуттів, що демонструють чистоту душі їх автора.

До свого вірша “Нічна пісня мандрівника” (1780) він дав підзаголовок “За Алкманом”, не приховуючи того, що його вірш навіяний творчістю давньогрецького поета. А ще Гете навчався музиці і живопису, до яких мав схильність протягом усього свого життя. Знання з цих двох видів мистецтва додали характерних ознак до його індивідуального поетичного стилю — його вірші відзначаються мальовничістю і звуковим багатством.

Тематика обох віршів — нічний сон природи: обидва поети описують гірські вершини, тишу лісу (пущі — у Алкмана, бору — у Гете), спокій птахів. Але у вірші Алкмана людина виступає стороннім спостерігачем нічного пейзажу, вона не включена до загальної картини природи.

Великий російський поет М.Ю. Лєрмонтов (1814 — 1841) прожив коротке, але дуже насичене життя. Хлопчикові не виповнилося навіть трьох років, коли померла його мати. Вихованням онука зайнялася бабуся, яка походила зі знатного роду Столипіних. З ранніх років вона привила Михайлові любов до літератури, до музики і живопису (він грав на фортепіано, на скрипці і гарно малював). Перші сильні враження дитинства Лєрмонтова — це його поїздка з бабусею на Кавказ. Майбутнього поета вразили величні гори з покритими снігами вершинами. “Сині гори Кавказу, вітаю вас, — писав пізніше Лєрмонтов, — ви виплекали дитинство моє, ви носили мене на своїх диких хребтах, хмаринами мене одягали, ви до неба мене привчили, і я з того часу все мрію про вас і про небо”.

Вірш Гете “Нічна пісня мандрівника” виявився дуже співзвучним думкам і почуттям Лєрмонтова: величний гірський пейзаж, що поринув у сон, і самотня душа поета, що прагне спокою.

Лермонтовська поезія “Із Гете”, фактично, є перекладом гетевського вірша. Але вона настільки органічно відтворила настрій самого поета (адже у рік її створення — 1840 — Лєрмонтов перебував у засланні на Кавказі), що її почали сприймати як авторський твір. А з часом паралельно з гетевським віршем і лермонтовський був перекладений українською мовою.

У вірші Лєрмонтова поєдналися талант поета і талант художника. Описана ним картина нічного сну природи настільки мальовнича, що легко в уяві лягає на художнє полотнище. Ви у цьому переконаєтесь, якщо вдома спробуєте зробити ілюстрацію до вірша.