Що може бути прекраснішим за ліс раннім літнім ранком. Саме про це розповідає нам Михайло Коцюбинський в уривку з казки «Хо». Ліс постає перед нами сонний і наче змертвілий. Не ворушаться віти, лише поблискують у сутінках краплинки роси. Передвісником ринку виступає небо: «…воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів». На дотики його блідого сяйва озиваються «збуджені листочки», а потім вже й комашня. Плином лине у вишину радісне щебетання птахів! Зачаровані лісовим концертом тварини уважно прислухаються, поринають «у море лісових звуків». Аж ось як кульмінація з’являється на обрії сонце, освітлює ранковий ліс, засипає самоцвітами дерева та галявини. Читаєш ці рядки і здається, що насправді потрапив у казку, що всі персонажі — то живі істоти: «зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої», «ясне проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його». Можна подумати, що ще трошки — і зрозумієш мову зачарованої природи. Адже людина — часточка природи, і вона повинна берегти її.
Збережи - » Поетичний опис літньої природи в уривку з казки М. Коцюбинського "ХО" . З'явився готовий твір.