"ПОЕТ І ПОЕЗІЯ" У ЛІРИКУ ПУШКІНА В 1817 році Пушкін залишає ліцей. Молодий поет з головою занурює в бурхливе життя столиці. Він віддається не тільки світським розвагам, але й вступає в літературне й політичне життя Петербурга, Незабаром у його добутках, що оспівує принадності земного буття, на равне зі словами "Вакх" і "Амур" з’являються слова "вільність" і "воля". Молодий Пушкін жагуче оспівує волю й уважає головним призначенням поета донести поняття волі до людей: Хочу оспівати Волю миру, На тронах уразити порок викликує Пушкіна в оді "Вільність" і цим виражає своє призначення як поета. Цієї мети Пушкін треба й у багатьох інших своїх віршах. Він жагуче вихваляє волю й призиває народ прагнути до неї: "Повстаньте, занепалі раби!". Але вже в 1823 році поет зауважує: …Вийшов рано, до зірки… Не почуваючи розуміння в народі, Пушкін горестно викликує: Пасіться, мирні народи, Вас не розбудить честі клич. Навіщо чередам дарунки волі?… Їх повинне різати або стригти. Ці вірші написані в період, коли поет разочаровывается у своїх ідеалах, він не знаходить розуміння й співчуття в народу, що представляється йому всього лише "чередою", стурбованим самою насущною їжею або матеріальним збагаченням. Приземленість і щиросердечна нерозторопність народу обурює Пушкіна, і звідси такий сарказм: "їх повинне різати або стригти". Але пізніше, в 1826 році Пушкін пише вірш "Пророк", де знову зупиняється на тім, що творчість поета повинне нести в собі цивільні мотиви: …І обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. Коли дане тобі високе ім’я Поет, ти повинен силу й красу свого слова використовувати так, щоб розпалити в серцях людей той смолоскип життя й любові, що не дає тобі спокою. Залишаючись співаком волі, Пушкін вірний своїм ідеалам і як і раніше несе світоча поезії до людей. Про це він яскраво заявляє у вірші "Арион" (1827 р.) говорить: Нас було багато на челне… …Вигин і кормщик і плавець, Лише я, таємничий співак, На берег викинутий грозою, Я гімни колишні співаю… Багато хто загинули або розчарувалися у своїх мріях про волю, але живий поет, і його завдання підтримувати що залишилися, вселити в їхні душі надію й упевненість. У цьому бачить своє призначення й кличе, і веде юрбу вперед до волі, розуму, і щастю. Але не всім чутні й зрозумілі його заклики: Поет по лірі натхненною Рукою неуважної бряжчав. Він співав а холоднокровний і гордовитий Навкруги народ непосвячений Йому безглуздо слухав. Пушкіна журиться й обурюється над відсталістю й дурістю юрби. Своє отчаянье й гіркота співак вихлюпує в цьому вірші "Поет і юрба" (1828 р.). Неприйняття юрбою поета: …До якій він мети нас веде? Про що бриньчить? чому нас учить? Пушкіна виражає презирство до "тупої черні": Подите ладь яка справа Поетові мирному до вас? У розпусті кам’янійте сміло, Не пожвавить вас ліри глас: Душі противні ви, як труни. Обурено Пушкін духовною бідністю юрби, її сонним існуванням, без поривів, без прагнення до високого. Чого коштує думка такий "юрби", що не вміє почути й зрозуміти великого пэта? Пушкіна не має потреби в її визнанні й любові. В 1830 році у вірші "Поетові" Олександр Сергійович вирішує, що народна любов нічого не значить і говорить: Поет! не дорожи любовию народної, …Почуєш суд дурня й сміх холодний… Ти цар: живи один. Дорогою вільної Йди, куди тягне тебе вільний розум… Не варто жертвувати собою, не варто жити заради народу. Самотній і важкий буває шлях поета, не всі його заклики будять страсті й бажання, не для всіх він і близький. Важко простому народу відірватися від своїх земних турбот і спрямувати помисли свої до духовного й вічному. Але російський народ широкий душою й багатий добротою своєї; чуйний серцем і любить волю. Тому, може не відразу, не швидко, але почув народ свого поета й возлюбил його з усією подякою й визнанням. Ні, мабуть, жодного людини в країні, що не любив би Пушкіна. А він, не представляючи себе поза поезією, поза творчістю, з надеждою прагне розбудити всі ті добрі почуття, що сплять ще в народі. Свято вірячи у своє предназначенье поета й співака, Пушкіна твердо знає, що не зрячи: …почуття добрі я лірою будив, Що в моє жорстоке століття восславил я волю И милість до занепалого призивав. Цілком віддаючись творчості, несучи свій розум і любов людям, щедро ділячись своїм талантом з ними, Пушкін гаряче сподівався, що його зрозуміють і оцінять багато хто: И славний буду я, доки в підмісячному світі Живий буде хоч один пиит.