Один із самих утворених людей свого часу, він, вільно або мимоволі, вклав в «Пісню про Гайавате» деякі мотиви з античної міфології й героїчного епосу народів Північної Європи. Очевидно, знайомство Лонгфелло з «Калевалой» вплинуло на художню форму «Пісні про Гайавате» (білий вірш - чотиристопний хорей з жіночими закінченнями).

Гайавата - історична особа. Він жив в XV столітті, належав до плем’я онондага, родинному ірокезам, і залишив по собі вдячну пам’ять як учитель і вождь плем’я, заботившийся про його щастя й процвітання. В «Пісні про Гайавате» рисуються поетичні картини природи Північної Америки, побуту, культури й вірувань індіанців. У поемі розповідається про народження, дитинство й подвиги Гайаваты, що обучили свій народ мистецтвам, ремеслам, писемності й лікуванню. Перемігши жадібного гнобителя Меджисогвона, він роздає індіанцям його багатства, карає злочинця По-Пок-Кивиса, звільняє одноплемінників від страшних чудовиськ Мише-Моквы (ведмедя) і Мише-Намж (осетра) і т.д. Різноманітні подвиги Гайаваты - це насамперед історія боротьби людини із природою, використання її багатств і скорення ворожих сил. Тільки у фіналі авторові змінило почуття поетичної й життєвої правди: Гайавата идиллически привітає християнського місіонера, возвещающего прихід «блідолицих братів». Але ця фальшива нота заглушається загальним гуманістичним тоном поеми, у якій велике місце займають заклики до миру й дружбі між людьми.

В основу «Пісні про Гайавате лягли-хоча й в обробленому виді - справжні, живі образи й сюжети індійської народної творчості, і це наближає безсмертну поему Лонгфелло до теперішнього героїчного епосу. Нащадок місяця й син західного вітру, Гайавата з’являється не тільки як казковий богатир, але і як втілення працьовитості, відваги й мудрості індійського народу. Із трьох російських перекладів «Пісні про Гайавате» найкращий належить И. А. Буніну. «Я всюди намагався триматися можливо ближче до оригіналу,- писав перекладач,- зберегти простоту й музикальність мовлення, порівняння й епітети, характерні повторення слів і навіть, по можливості, число й розташування віршів. Це було нелегко: стислість англійських слів увійшла в прислів’я; іноді доводилося свідомо жертвувати легкістю вірша, щоб з одного рядка Лонгфелло не робити декількох».

У класичному перекладі И. А. Буніна «Пісня про Гайавате» уперше була видана в 1896 році й незабаром зайняла почесне місце на полках дитячих бібліотек. У цьому перекладі поема Лонгфелло й понині видається для дітей і для дорослих. В однотомник вибраних творів Лонгфелло входять і знамениті «Пісні про невільництво», у яких поет затаврував ганьбою найбільше зло свого часу - рабство негрів