У поемі “Демон” Лермонтов втілив свій тираноборческий пафос. Бог у його поемі - це найдужчий із всіх тиранів миру, а Демон - ворог цього тирана. У поняття добра й зла Лермонтов вкладав зміст, протилежний тому, який вони мають у традиційній християнській моралі, де “добро” означає покірність “доброму” Богові, а “зло” - непокора йому. Але якщо Бог недобрий, то поняття добра й зла міняють свій зміст, набувають сенсу протилежний тому, який вони мають у традиційній християнській моралі, де “добро” означає покірність “доброму” Богові, а “зло” - непокора йому. Автор і його Демон не заперечують добро, але добро для них інше. По християнській моралі подвиг чесноти в смиренності, для Лермонтова - у боротьбі, а покірність і смиренність - зло. Лермонтов показує, що не Демон, а Бог - винуватець зла. І самим жорстоким обвинуваченням проти творця є земля: Де преступленья лише так страти. Де страсті дрібної тільки жити. Де не вміють без остраху Не ненавидіти, не любити. Бог незримо є присутнім у поемі, він діюча особа, хоча й ефемерне. Про нього постійно говорять, згадують, обвинувачують у злочинах, чинених на землі, тому що він створив злочинців: …всесильний Бог, Ти знати про майбутнє міг, Навіщо ж створив мене? Азраил, як і Демон,- вигнанець, “істота сильне, але переможене”. Він покараний не за бунт, а тільки за “миттєве ремство”.
Йому було нудно одному (тому що був створений раніше людей). Він дорікнув Бога в цьому й був покараний. Так оповідає Азраил про себе: Я пережив зірку свою; Як дим розсипалася вона. Рукою творця роздроблена; Але смерті верной на краю. Дивлячись на загиблий мир, Я жив один, забутий і сир. Демон же покараний не тільки за ремство: отут посерьезнее - за бунт. І його покарання страшнее, изощреннее, чим покарання Азраила. Бог спопелив страшним прокльоном душу Демона, зробивши її холодної, мертвої
Він не тільки вигнав з раю, але й спустошив його душу. Але й цього мало. Всесильний деспот поклав на Демона відповідальність за зло мира
З волі Бога Демон “палить печаткою фатальний” всі, до чого не доторкається, він знаряддя зла. У цьому страшна трагедія героя Лермонтова. Помчався - Але куди? Навіщо? Не знаю,- Колишніми друзями Я був відкинутий, як Едем, Мир для мене став глухий і ньому… Любов, що спалахнула в душі Демона, означає для нього відродження. Танцююча Тамара пожвавила “німої душі його пустелю”. И знову постигнул він святиню: Любові, добра й краси. У відродженій душі прокинулися мрії, забуті почуття
Демон хотів, щоб душу його жила, відгукувалася на враження життя й могла спілкуватися з іншою, рідною душею, випробовувати більші людські почуття. Жити! Відчувши любов до Тамари, Демон відчув любов до всього живого, потреба творити добро, захоплюватися красою миру - всі, чого позбавив його “злий” Бог. Він любувався - И мрії Про колишнє щастя ланцюгом довгої, Начебто за зіркою зірка, Перед ним катилися тоді. Відчувши вперше “тугу любові”, Демон плаче. Понині біля келії тої Наскрізь пропалений видний камінь Слезою жаркою, як пломінь, Нелюдською сльозою. Що ж так залучило Демона в Тамарі? Вона не просто красуня, цього було б мало для любові
Він відчув у ній душу, здатну зрозуміти його. Думка, що хвилювала Тамару, про “долю рабині” була протестом проти цієї долі, і цей бунт відчув у ній Демон. Саме на таку душу, “повну гордині”, і міг накласти свою печатку Демон. Тільки до дівчини, у характері якої були закладені риси бунтівливості, міг звернутися він зі словами: Залиш же колишні желанья И жалюгідне світло його долі; Безодню гордого познанъя Замість відкрию я тобі. Між героями існує деяка спорідненість характерів
Філософська поема “Демон” у той же час і психологічна. У ній закладений і величезний соціальний зміст. Герой поеми носить у собі риси живих людей, сучасників поета. Передові люди 30-х років XIX століття жагуче шукали істину, різко критикували самодержавно-кріпосницьку дійсність із її рабством, жорстокістю, деспотизмом. Але вони не знали, де знайти правду
Вирослі й виховані в кріпосницькій країні, вони минулого й самі багато в чому твір з аллсоч. ру © 2005 отруєні її пороками. Риси самотніх страждальців-бунтарів Лермонтов і відбив в образі Демона
Це бунтівник без позитивної програми, гордий і відважний заколотник, обурений несправедливістю законів Вселеної, але не знаючий, що цим законам протиставити. Демон рветься до людей і нехтує їх. Одну мінуту своїх “невизнаних мучень” він ставить вище “тяжких позбавлень, праць і лих юрби людський”. Демон не може звільнитися від його зла, що отруїло, і не винний у ньому. Але Демон так само образ символічний. Він - образ ламання старого миру, катастрофи старих понять добра й зла. Поет відбив у ньому дух критики й революційного заперечення. “Дух критики,- писав Герцен, аналізуючи образ Демона,- викликаний не з пекла, не із планет, а із власних грудей, і йому нікуди зникнути”.
Символічний образ Демона розкрив Бєлінський. “Демон,- писав він,- заперечує для твердження, руйнує для творення…” Своя праця Лермонтов не закінчилася
На рубежі 40-х років для поета наступив новий творчий етап. З миру туги й безнадійних блукань він вийшов до пошуків позитивного героя, від заперечення - до твердження, від Демона - до Мцыри. Бєлінський назвав Мцыри улюбленим ідеалом Лермонтова
Збережи - » Поема «Демон» . З'явився готовий твір.