Подвиг народу безсмертний (по добутках сучасної літератури про Велику Вітчизняну війну)

Що загибель нам? Ми навіть смерті вище. У могилах ми побудувалися в загін, И чекаємо наказу нового, И нехай Не думають, що мертві не чують, Коли про їх нащадки говорять. Б. Майорів Тема Великої Вітчизняної війни – незвичайна тема. Незвичайна, тому що написано про війну так мно-го, що не вистачить цілої книги, якщо згадувати тільки назви добутків. Дата 9 Травня наповнює серця гордістю за подвиг багатонаціонального радянського народу, що виграв битву з фашизмом, і сумом: мільйони синів і дочок Батьківщини назавжди осту-лисій лежати у своїй і чужій землі

Незвичайна, тому що ніколи не перестане віл-новать людей, роз’ятрюючи старі рани й душу болем серд-ца. Незвичайна, тому що пам’ять і історія в ній сли-лисій воєдино. Я, як і всі мої ровесники, не знаю війни. Не знаю й не хочу війни

Але адже її не хотіли й ті, хто гинув, не думаючи про смерть, про те, що не побачать більше ні солн-ца, ні трави, ні листів, ні дітей. Ті п’ять зовсім юних дівчин теж не хотіли війни! Книга Бориса Васильєва «А зорі тут тихі» потряс-ла мене до глибини душі

Рита, Женя, Ліза, Галя, Соня – це ті п’ять дівчисьок, які вступили в нерівну боротьбу з фашистами. Всі вони дуже близькі мені, у каж-дой з них я знаходжу небагато від себе. Я навіть не знаю, хто з них мені ближче.

Вони всі такі різні, але такі схожі. Рита Осянина, вольова й ніжна, багата ду-шевной красою. Вона – сама мужня, безстрашна, вольова, вона – мати!..

Женька Комелькова – вазі-гавкаючи, сміхотлива, гарна, бешкетна до авантюризму, від-чаянная й утомлена від війни, від болю й любові, довгої й болісної, до далекого}’ і одруженій людині Соня Гурвич – втілення учениці-відмінниці й поэтичес-кая натура – «прекрасна незнайомка», що вийшла з томика віршів А. Блоку. Ліза Бричкина… «Эх, Ліза-Чи-Завіту, учитися б тобі!» Учитися б, побачити б біль-шой місто з його театрами й концертними залами, його бібліотеками й картинними галереями…

А ти, Ліза… Війна перешкодила! Не знайти тобі свого щастя, не слухати тобі лекцій: не встигла побачити всі, про що мріяла! Галя, так і не повзрослевшая, смішна й по-детски незграбна детдомовская дівчисько

Записки, втеча з дитячого будинку й теж мрії… стати новою Любов’ю Орловой. Ніхто з них не встиг здійснити свої мрії, просто не встигли вони прожити собствен-ную життя

Смерть була у всіх різна, як різними були і їхньої долі: у Риты – зусилля волі й постріл у ви-сік, у Жені – розпачлива й небагато безрозсудна ( міг-ла б сховатися й залишитися жити, але не сховалася); у Соні – удар кинджала в серце; у Галі – така ж болез-ненная й безпомічна, як вона сама, у Лізи – «Ах, Ліза-Лизавета, не встигла, не змогла здолати трясовину війни». І залишається старшина Басків, про яке я ще не упо-мянула, один. Один серед лиха, борошна, один зі смертю, один із трьома полоненими

Один чи? Уп’ятеро в нього ті-перь чинностей. И що було в ньому кращого, людського, але захованого в душі, усе розкрилося раптом, і що пері-жив, перечув він за себе й за них, за його девчо-нок, його «сестричок». Як журиться старшина: «Як це жити-те тепер? Чому це так? Адже не вмирати їм треба, а дітей ро-жати, адже матері – вони!» Поневоле навертаються сльози, коли читаєш ці рядки. Але треба не тільки плакати, треба пам’ятати, тому що мертві не йдуть із життя тих, хто їх любив

Вони тільки не старіють, залишаючись у серцях людей вічно молодими. У цій книзі тема війни повернена тої непривыч-ний гранню, що сприймається особливо гостро. Адже всі ми звикли сполучити слова «чоловіка» і «війна», а тут жінки, дівчини й війна. І от ці дівчини встали посередині росіянці землі: лісу, боліт, озер, – проти ворога, сильного, витривалого, добре збройного, нещадного, котрий і по числу зна-чительно перевершує їх. Але вони не пропустили нико-го, стояли на смерть до кінця, і були їхньої сотні й тыся-чи патріотів, що відстояли волю Вітчизни. І мені було б важко без книги Б. Васильєва жити, учитися, бути сьогоденням людиною

Ще одну сторінку Великої Вітчизняної війни відкрив переді мною письменник Віталій Закруткін. У його книзі «Матерь людська» показана інша сторона війни: спалені ворогом станиці й хутора, знесилівши-шая від горя Марія залишилася одна на попелище. На дружин-ские плечі лягло страшне горе, що випробувала не одна радянська людина в дні війни: «Вороги спалили рідну хату, убили всю її родину…

». Жінка нікуди не може піти від згорілого будинку: тут загиблий чоловік і син, тут вона знову повинна стати матір’ю, зберегти тут теплившийся вогонь, щоб на землі не згасло життя. Це допомагає Марії – вижити й не просто ви-жити, а стати матір’ю й своєю дитиною, і осиротілим дітям з Ленінграда. Мати – охоронниця життя

Ця висока гуманна думка втілена Закруткіним у дуже сильній сцені, коли Марія, охоплена ненави-стью й спрагою мести, піднімає гострі вила, щоб стратити ворожого солдата, що сховався в льосі. Але він, виявляється, поранений і беззбройний, він зовсім ще молодик; його пронизливий лемент «мама!» обеззброює жінку. Напевно, вона могла б убити фашиста в бої, але вона – мати – не може мстити поваленому ворогові Марія – людин сильний; у праці знаходить вона зміст свого існування

Жінка поодинці зібрала врожай на кинутих полях, зберегла колгоспну худобу. Все це для живих, в ім’я життя. І тому опускається перед Марією на коліна й цілує із вдячністю її маленьку натруджену руку воїн – командир кава-лерийского полку. Немає таких темних, злих чинностей, які могли б сло-мить народну волю, народну душу, перемогти добрі початки в людині, убити життя. На мій погляд, природу щирої хоробрості прекрас-але виразив Антуан де Сент-Екзюпері: «А мені плювати на презирство ксмерти.

Якщо корінь його (героїзму) не у свідомості відповідальності, вона – лише властивість жебраків духом…» Корінь героїзму героїв добутків про війну Василя Быкова – у свідомості своєї відповідальності, твердої переконаності в непереможності правої справи. Візьмемо, наприклад, повість В. Быкова «Сотників». Уже на самому початку її видний різкий контраст між сильним, енергійним, щасливим Рибалкою й мовчали-вым, похмурим, хворим Сотниковым. Цей зовнішній контраст допомагає нам зосередити увагу на ду-ховной сутності героїв

Коли на їхню частку випало страшне випробування, у ту мить, коли перевіряється ис-тинная цінність людини, Рибалка виявив ганебну малодушність і погодився заради свого порятунку стати по-лицаем, а Сотників загинув як герой. Загибель Сотникова стала його моральним тріумфом. По-різному прояв-ляется й жагуча любов до життя, властивим обом героям. Рибалка просто хоче жити – у що б те ні ста-ло, чого б це не коштувало йому: «Він ще й тепер не ті-рял надії, щосекунди чекав випадку, щоб обой-ти долю й урятуватися».

Про Сотникове сказано інше: «И якщо що-небудь ще турбувало його в житті, так це після-дние його обов’язку стосовно людей». У цьому виявилося переконання письменника в тім, що від кожного залежить усе. А від нас зараз залежить зберегти пам’ять об вигин-ших. Вона священна. Чи не тому стукає в нашім серд-це ненависть, коли ми читаємо поему А. Вознесенська «Рів» про нелюдей, що копаються в черепах розстріляних біля Феодосійського шосе?! Не могили вони обкрадають, не в жалюгідних золотих грамах знехтуваного ме-талла справа, а душі вони обкрадають, душі похований-ных, свої, наші! Як заклинання звучать слова Р. Рожде-Ственского: Люди!

Покуда серця стукаються, – Помнете! Якою ціною завойоване щастя, – Будь ласка, помнете!

Збережи - » Подвиг народу безсмертний (по добутках сучасної літератури про Велику Вітчизняну війну) . З'явився готовий твір.

Подвиг народу безсмертний (по добутках сучасної літератури про Велику Вітчизняну війну)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.