Невеликі по обсязі (деякі становлять лише 2—3 сторінки), ці щоденники — наслідок напруженої творчої роботи. Прозаїчні абзаци відзначаються такою ж лапідарністю й місткістю, як і вірші, з якими тісно зв’язані, також важкі для перекладу й часто мають потребу у великій кількості коментарів. Речення, як правило, короткі, кожне слово вивірене й навантажене максимумом змісту

Найбільш відомі з подорожніх щоденників Басі. «Кістки, вибілені вітром у степу» (1684-1685), «Паперу з дорожнього кошика» (1687-1691), «Тропами Північної Японії» (1689-1694). З інших прозаїчних добутків Басі особливо відрізняються «Записки в хатині Примарного життя» (1690) - поема в прозі, як іноді називають цей добуток. У ньому поет розповів про своє щасливе життя протягом декількох місяців у гірській хатині на південному березі озера Бива, неподалік від містечка Дзедзе. Тривалі мандри, життя в різних місцях країни давали багато для душі й розуму, але й виснажували фізичні сили

Стала позначатися на здоров’я й перевантаження від занять із багатьма учнями. На початку 1694 р. Басі послав одному з них лист, у якому писав про передчуття своєї смерті. Наприкінці осіни цього ж року поет прибув у місто Осака, відгукнувшись на прохання двох учнів погостювати в них. Тут він важко занедужав і в 12-й день 10-го місяця (по григорианскому календарі 28 листопада) умер. Наступного дня тіло Басі перевезли на човні туди, де він заповів себе поховати,- у храм Гитюдзи в Дзедзе. На похорони поета встигли прибути небагато більше вісімдесятьох чоловік, тобто лише деякі з майже двох тисяч його учнів

Басі не залишив ні однієї теоретичної роботи, у якій би повно й систематично виклав принципи своєї естетики. Але японські літературознавці, ретельно вивчаючи кожний рядок літературної спадщини Басі, змогли вибудувати досить струнку систему його естетики. Допомогли тут і добутку учнів Басі, у яких описані розмови із Учителем. Факторами для формування естетичних поглядів Басі були, як ми вже відзначали, кілька видатних явищ далекосхідного мистецтва й філософії. І головним все-таки необхідно назвати навчання дзен з його проголошенням абсолютної цінності всього сущого у світі - от чому в поезії Басі не тільки не віддається перевага тематиці, пов’язаної з людиною, а навпаки, частіше ми бачимо звертання до речей, на європейський погляд незначним, навіть мізерним

Але це не означає, що Басі навмисне уникав «людської тематики» (ніякої навмисності в поглядах дзенца бути не може),- тут ми зустрічаємося просто з іншої, у порівнянні з європейської, точкою зору: коштовний у цьому світі також і людина, але не в першу чергу людин. Кінцевою метою теорії й практики дзен є «сатори» (дослівно: осяяння, просвітління) - інтуїтивне пізнання миру, прилучення до вищої істини, досягнуте раптово й безпосередньо при мобілізації всіх духовних сил людини

Саме результатом сатори Басі вважав хайку. Відповідно до навчання Басі, ідеальний стан хайку, тобто внутрішні умови для створення хайку, - це винятково інтуїція й повна об’єктивність. Поет говорив: «Хайку потрібно писати, випереджаючи думку», а також: «Учися сосні в сосни, бамбуку - у бамбука. Тікай від самого себе. Істини не осягти, якщо не перебороти себе. Учися - проникай у предмет, відкривай його сутність, відчувай її,- тоді народиться вірш».

Створення хайку Басі розглядав як здійснення подвигу й жадав від учнів вкладати у свій добуток всю силу душі. Незадовго до смерті він сказав: «Кожний з віршів, які я склав за все життя, був написаний як передсмертний вірш». Поезія Басі вважається найбільш доконаним втіленням у слові одного з основних принципів традиційної японської естетики, що називається «саби», згодом вона стала символом «японської краси». Спокійна радість самітності, світлий сум - так, нехай і не повною мірою, можна охарактеризувати саби. Формально, зовні саби у творах мистецтва проявляється в зменшенні художніх засобів, приглушеності фарб, ненав’язливості, тихих словах. «Саби - це атмосфера (дослівно: колір) вірша»,- говорив учень Басі Мукай Керай (1651 -1704). Зразковим щодо цього вважається вірш Басі:

• Старий ставок!
• Жаба стрибає
• Сплеск пролунає

Цей вірш - начебто поетична формула життя: всесвіт - рух - наслідок. Це яскравий приклад сатори - інтуїтивного пізнання сутності миру. В останні роки життя (1690-1694) Басі проголосив і розробив ще один естетичний принцип - «каруми» (дослівно: легкість, тонкість).

Цей принцип передбачає простоту, прозорість, легкість, природність вірша. «Не захаращуйте вірші, не ходите навколо, і тоді у вас вийде те, що потрібно»,- говорив Басі