Поділ влади | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Поділ влади

Поділ влади, теорія про співвідношення влади в державі, уперше висунута Дж.Локком і потім розвинена Ш. Монтеск’є. Зв’язана зі школою природного права й зіграла прогресивну роль у боротьбі проти абсолютизму. Передбачається, що для правильного функціонування держави в ньому повинні існувати незалежні друг від друга влади: законодавча, виконавча, судова. У цей час за принципом поділу влади побудовані конституції багатьох держав

Поділ влади - це одна з основних рис сучасної правової держави. Інститут поділу влади, як і інститут самого права став зароджуватися з найдавніших часів. Якщо не враховувати суспільство при військовій демократії, то вже й в Афінській і в Римської республіках громадяни прагнули не допустити концентрації влади в одних руках

Так у Греції існувало кілька політичних інститутів, які не повинні були дозволити зосередження влади в одних руках. У такий спосіб після реформ Солона, Клисфена, ефиальта й Перикла в країні утворилися наступні взаємодіючі один з одним органи. Народні збори, що володіють законодавчою ініціативою. За ним стежив суд Гелиея, що до того ж мав право тлумачення законів. Виконавчу владу ділили рада 500 і дві колегії - стратегів і архонотов. Контроль за всіма органами влади здійснювало так звані особливі народні збори, що збиралося раз на місяць і займалося перевіркою діяльності влади й чи була ця діяльність правильної

У Римській республіці положення було дуже схоже з Афінської. Головним державним органом у Римі були сенат, що володіє правом тлумачити закони, а також накладати вето на деякі рішення народних зборів. До всього іншого із числа сенаторів вибиралися народними зборами особи, які повинні були займати державні посади (консули, претори, намісники, едили й т.д.). Не будучи судовим органом, сенат міг призначати судові колегії й давати вказівки про виробництво розслідування. Другий по значимості державний орган у Римській республіці - це народні збори. Перед народними зборами відповідали всі державні що служать (крім диктаторів). Народні збори обирали колегії, які здійснювали урядову владу. Народні збори мали право прийняття законів. Особливе положення займали плебейські (народні) трибуни. Вони мали право забороняти виконання будь-яких наказів (за винятком наказів диктаторів). Вони могли накладати вето на постанови сенату. Крім того, трибун був наділений правом заарештовувати будь-яку особу й піддавати його публічному допиту. Судові функції в Римі були покладені на вісьмох преторів, що обираються сенатом. Крім трибун кожні п’ять років з колишніх консулів обиралися два цензори строком на 18 місяців. Вони займалися перевіркою списку сенату й виключали з нього невартих

У середні століття роль противаги необмеженої влади монарха частково виконувала церква. Будучи духовною установою церква нерідко втручалася у світські справи. Клятви, зобов’язання, обіцянки, які монарх давала на хресті нерідко зобов’язували його до обов’язкового виконання їх. І як би там не було,приймаючи яке або рішення, монарх повинен був звертати увагу на церковні правила. Так само церковні норми нерідко регулювали відносини й у повсякденному житті. Церковні праці були один час джерелом права (а в мусульманських країнах це чи ледве не єдине джерело права й донині). До всього іншого в деяких країнах глави церков мали право печалования (скасування смертного вироку, затвердженого государем). Пізніше, звичайно, церква втратила своє значення, але в певний час розвитку історії вплив церкви й церковних догм було велике

Крім церкви обмежити влада правителя намагалися і його піддані того або іншого держави. У результаті таких спроб в Англії, а пізніше й у Франції з’явилися станово-представницькі інститути. (В Англії - парламент; у Франції - генеральні штати).

Як в Англії, так і у Франції головною метою парламенту (у Франції генеральних штатів) спочатку було узяття під свій контроль розпорядження фінансами. Єдине ж, що змогли одержати вони спочатку, це контроль за податками. Таким чином, вони могли всього лише схвалювати нові податки, або не схвалювати. Але в наслідок із цього права виріс повноцінний законодавчий орган

Повною мірою принцип поділу влади був уперше реалізований у Сполучених Штатах Америки, після прийняття конституції 1787 року

Так уперше за всю історію людства теорія поділу влади, що довгий час розвивалася в Європі, була здійснена на іншому континенті. У так званому “Новому світлі” з’явилося “нове” по своїй суті держава

Крім просто об’єктивних історичних процесів, які вели народи до реалізації принципів демократичної, правової держави, існували також і теоретичні вчення про те, яким повинне бути держава, як воно повинне будуватися і як управлятися. Мислителі античності (Сократ, Аристотель, Полибий, Цицерон) намагалися виявити зв’язки й взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тої або іншої епохи. Учені стародавності вважали, що найбільш розумно й справедлива лише та політична форма життя, при якій закон загальнообов’язковий, як для громадян, так і для самої держави

У своїй книзі “Політика” Аристотель ( 389-328 гг. до н.е.) писав: “Там, де відсутня влада закону, немає місця й формі державного ладу”. А от слова Аристотеля щодо демократичного ладу: “Демократія користується більшої в порівнянні з олігархіями безпекою; існування їх більш довговічно…” . Цицерон говорив про державу як об правовому спілкування й загальний порядок

Державно-правові інститути древньої Греції й Рима вплинули на становлення й розвиток більше пізніх прогресивних вчень про правову державу

У період розкладання феодалізму ідеї правової держави виклали мислителі того часу: Н. Маккиавелли й Ж. Боден. У своїх роботах вони доводили перевагу республіки перед іншими формами держави. Головним завданням держави вони проголошують забезпечення прав і воль громадян

У період ранніх буржуазних революцій у розвитку концепції правової держави значний внесок внесли Г. Гроций, Б. Спиноза, Г. Гобс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, Д. Дідро, Т. Джефферсон.

Ідеї правової держави знайшли широке відбиття й у російській політичній думці. Вони викладалися в працях Писарєва, Герцена, Чернишевського, Радищева (один із прихильників теорії Монтеск’є), Пестеля, Муравьева.

Теоретичну завершенность російська концепція правової держави одержала в добутках видних правознавців і філософів переджовтневого періоду: Котлярского, Новгородцева, Муромцева, Гессену, Шерминевича, Чичерина, Бердяєва

Всі перераховані вище вчені внесли великий вклад у розвиток вчення про правову державу. Однак интересующее нас поділу влади зачіпали лише деякі з них

Першою науковою працею, у якій говорилося об поділ влади можна вважати роботу Дж. Локка ( 1632-1704). Локк у своїх поглядах багато в чому дотримувався позиції Гоббса, прихильника теорії суспільного договору. Однак, виражаючи симпатії монархії, Дж. Локк уважає, що вона все-таки повинна бути обмежена народним представництвом і чітко визначена законом, обов’язковим для всіх, у тому числі й для монарха. Головна погроза волі, уважає Дж. Локк, складається в нерозділеності влади, у її зосередження в руках абсолютного монарха, що сам установлює закони й примушує до їх виконанню

“Абсолютна деспотична влада або керування без установлених постійних законів не можуть ні в якій мері відповідати мірам уряду”, - констатує Дж. Локк. Він пише також про те, що влада по прийняттю законів і влада по їхньому виконанню повинні бути розділені. На перше місце Дж. Локк висуває законодавчу владу. Саме вона й утворить “першу галузь влади”.

Розвив до сучасного розуміння теорію поділу влади французький мислитель Ш.-Л. Монтеск’є ( 1689-1755). Ще в 1721 році у своїх “Перських листах” він у сатиричній формі засуджував необмежену монархію у Франції й писав про необхідність її обмеження. В 1748 році Ш.-Л. Монтеск’є публікує своя знаменита праця “Про дух законів” (робота над яким ішла близько 20 років), у якій крім критики абсолютизму він протиставляє йому республіканський державний устрій з поділом влад

Pages: 1 2

Збережи - » Поділ влади . З'явився готовий твір.

Поділ влади





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.