«Почуття батьківщини – основне в моїй творчості»

С. А. Єсенін Характеризуючи свою лірику, Єсенін говорив: “Моя лірика жива однією великою любов’ю, любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне в моїй творчості”. І дійсно, кожний рядок віршів Єсеніна перейнята гарячою любов’ю до батьківщини, а батьківщина для нього невіддільна від російської природи й села. У цьому сплаві батьківщини, російського пейзажу, села й особистої долі поета складається своєрідність лірики С. Єсеніна

У дореволюційних віршах поета звучить біль за свою злиденну батьківщину, за цей “занедбаний край”. У віршах “Запекли тесаные мерзни…”, “Гой ти, Русь, моя рідна” поет говорить, що любить до “радості й болю” “озерну тугу” своєї батьківщини. “Але не любити тебе я навчитися не можу!

” – викликує він, звертаючись до Русі. Любов поета до батьківщини народила й такі проникливі рядки: Якщо крикне рать свята: “Кинь ти Русь, живи в раї!” Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”. Велику Жовтневу соціалістичну революцію Єсенін зустрів радісно, але з певними сумнівами й коливаннями; як він сам говорив: “Приймав всі по-своєму, із селянським ухилом”. Не знаючи марксистсько-ленінської теорії, Єсенін уявляв собі соціалізм як якийсь мужицький рай, невідомо ким і як створений у його улюбленої, жебрачці й убогої, безграмотної й забитої селянської Росії. Він уважав, що раз відбулася революція, то подавай кожному “хату нову, кипарисовим тесом криту”, подавай кожному по першому бажанню “ківш золотий із брагою”. А в країні не вгасав вогонь громадянської війни, терзали батьківщину інтервенти, розруха й голод робили своє діло

Поет бачив спустілі села, незасіяні поля, чорні павутини тріщин на обпаленою посухою землі, і серце його стискувалося від болю. А потім треба було заліковувати рани, ламати старий уклад сільського життя, посадити селянство на “залізного коня”. Бачачи все це, Єсенін з гіркотою викликував: Росія! Серцю милий край!

Душу стискується від болю! Випробовуючи гостре розчарування, Єсенін починає проклинати “залізного коня” – місто з його індустрією, що несе загибель милої серцю поета селу, починає оплакувати стару, що йде Русь. Тривожні міркування поета, якому здавалося, що революція принесли катастрофу його милому селу, знайшли відбиття у вірші “Сорокоуст”. Болісним був для Єсеніна розрив спрошлым.

Не відразу він міг зрозуміти те нове, що входило в життя країни. У цьому полягала та важка щиросердечна драма, про яку писав поет у вірші “Русь уходящая”. Старе село доживало свої останні дні. Єсенін це почував, розумів, і йому часом починало здаватися, що разом з нею доживає свій строк і він. Закордонна поїздка змусила поета іншими очами подивитися на свою країну, по-новому оцінити все, що в ній відбувається

Він, за його словами, “ще більше закохався в комуністичне будівництво”. Відвідавши рідне Константиново в 1924 р. після повернення через границю, Єсенін побачив, які зміни там відбулися. Про це він пише у вірші “Русь радянська”. Поет повернувся в країну свого дитинства й із працею довідався її. Йому здавалося, що загибель іде на село, життя кінчається, але бачать там зовсім інше: мужики обговорюють свою “жись”. Виявляється, життя не кінчене, вона повернулася в інше русло, її вже важко наздогнати

Замість колишніх розпачливих стогонів, замість заунывно-тужливого відспівування народжуються нові мотиви. І хоча він, поет, у цьому житті місця собі не знаходить, і йому дуже гірко від цієї думки. Він приймає це життя й прославляє нову

Поетові, звичайно, кривдно, що його пісні в новому селі не співають. Він випробовує гірке почуття образи зате, що в рідних місцях він немов іноземець, але ця образа вже на самого себе. Сам винуватий, що не співав нових пісень, сам винуватий, що його в селі не приймають за свого, рідного. Однак у тім і складається велич Єсеніна, що він зміг піднятися над особистою долею, не втратив перспективу розвитку

Поет почуває, що в нових людей інше життя, і все-таки благословляє її незалежно від своєї особистої долі. Вірш закінчується світлими рядками, зверненими до молоді, до майбутнього рідної країни. Ще більш виразно заявляє Єсенін про свої нові погляди у вірші “Незатишна рідка лунность”. Уже не Русь що йде, а Русь радянську хоче оспівувати поет

Йому тепер уже не милі “халупи”, “пісні тайгові”, “очажный вогонь”, тому що все це пов’язане з нашою Росією, з “бідністю полів”. Він хоче бачити Русь “сталеву”, уже передбачає міць рідної країни, Єсенін проспівав свою пісню про Росію, копіювання заборонене © 2005 без свого народу він не мислив життя, творчості. Мужня, самозабутня любов до батьківщини допомагала Єсеніну знаходити свій шлях до великої правди століття

Збережи - » «Почуття батьківщини – основне в моїй творчості» . З'явився готовий твір.

«Почуття батьківщини – основне в моїй творчості»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.