Петербург у романі Достоєвського “Злочин і покарання”

Дія роману занурена в епоху, епоху, прозвану “залізним віком”. І не випадково Петербург у Достоєвського стає її уособленням. Адже було два Петербург. Одне місто, створений руками геніальних ар-хитекторов, Петербург Палацовій набережній і Палацової площі, Петербург двірських переворотів і пишних балів, Петербург символ величі й розквіту послепетровской Росії, що вражає нас своєю пишнотою й донині. Але був і інший, далеким і невідомий нам, теперішнім людям, Петербург місто, у якому люди живуть в “клетушках”, у жовтих брудних будинках із брудними темними сходами, проводять час у маленьких задушливих майстернях або в що смердять ка-баках і трактирах, місто напівбожевільний, як і більшість знайомих нам геро-ев Достоєвського. Перший Петербург був оспіваний багатьма поетами-ліриками. От, наприклад, безсмертні слова Пушкіна про нього: “Люблю тебе, Петра створіння, Люблю твій строгий, стрункий вид, Неви державне теченье, Береговий її граніт, Твоїх огорож візерунок чавунний, Твоїх замислених зводів Прозорий сутінок, блиск бездонний, Коли я в кімнаті моєї Пишу, читаю без лампади, И ясні сплячі громади Пустельних вулиць і світла Адміралтейська голка…” А от як описаний Петербург другим, побаченим Достоєвським: ” На вулиці жару стояла страшна, до того ж духота, штовханина, твір з аллсоч. ру © 2005 усюди известка, лісу, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відома кожному петербуржцеві, не маю-щему можливість найняти дачу, все це разом неприємно потрясло й без того вже розстроєні нерви юнака”. Спосіб життя людей з вищого світла, “вищого” і розкішного Петербурга характеризується тільки одним рядком з пушкінського “Євгенія Онєгіна”: ” Підлоги-Сонний у постелю з балу їде він”. А людям Петербурга “нижчого” доводиться до^-бувати свій шматок хліба працею тяжким, маючи одну тільки радість гірко напить-ся надвечір. Якщо вірити, що все на Землі одержує енергію з космосу, то тоді те, як розподілив свою частку Петербург між своїми мешканцями, не можна зрівняти так-же з тим, як ділиться видобутком лев з гієнами: Петербург нетрів начебто вичавлений весь на користь Петербурга палаців. І це та ціна, що повинен заплатити місто за своє видиме процвітання. Адже коли б не це несправедливого розподілу, у середньому, ми одержали б посереднє, сіре місто, що не зміг би надихати собою письменнику й поетів, огортаючи їх своєю магічною філософією “нещирості” При всім цьому Петербург ще й разюче замкнуть. Живучий у ньому ” за-критий від сонця” і від інших людей, кожний своєму “шафі”-комірці. Місто хворе, і дивовижно хворі його мешканці. Саме навколишнє оточення створює в челове-ка почуття безвихідності й озлоблення. Вона стимулює виникнення самих не-імовірних і фантастичних теорій: ” Я тоді, як павук, до себе в кут забився. Я любив лежати й думати”. Місто прекрасний матеріал для роздумів, підштовхує думка в певному напрямку, і зрештою заражає людини ідеями, більше схожими на марення. Рисою, по якій ми довідаємося зараженого “хворобу великого міста”, є нав’язливий жовтий колір. Жовті шпалери й меблі в кому-нате в баби, жовте від постійного пияцтва особа Мармеладова, жел-танучи,”схожа на шафу або на скриню”, комірка Раскольникова, жовтуваті шпалери в кімнаті в Соні, “меблі з жовтого відполірованого дерева” у кабінеті Порфирія Петровича. Ці деталі підкреслюють безвихідну атмосферу існування глав-ных діючих осіб роману, є провісниками недобрих подій. Місто, як лиховісний демон, що ится грішної душі, обплутав всі навколо своїми чорними мережами, у які попадають його мешканці. Він як би відіграється на своїх жерт-вах, висмоктуючи з них відсутню йому енергію. І в ці майстерно розставлені пастки попадають герої роману. Мармеладов испивается в брудної распивочной, Розкольників прив’язаний нестатком до баби-процентщице, Сонечка потрапила в “пазурі” Дар’ї Францевны,” жінки зловмисної й поліції багаторазово відомої”. Розкольників, зробивши свій злочин, пішов не тільки проти людської моралі й своєї совісті, він мимоволі поранив і місту, обрубавши одне з його щу-палець. І місто помстилося йому. задавивши свій громадою, змусивши страждати в багато разів сильніше. Але події допомагають Раскольникову, вихопивши його із цього озлобленого миру. Він, дитя величезного похмурого міста, потрапивши в Сибір, виявляється в новому для себе світі, вирваним з того штучного ґрунту, на якій доросла його страшна ідея. Це інший, досі невідомий Раскольникову мир, мир вічно обнов-ляющейся Природи. И тут, разом з весною, охоплює його “неосяжне ощуще-ние повного й могутнього
життя”. Починається його новий шлях, вільний від свавілля й бунту, шлях любові й людинолюбства. І отут ми бачимо, що каторга місце, предна-значенное по своїй суті для обмеження людської волі, виявляється ме-стом більше придатним для вільного прояву людської особистості, ніж реальна “воля” великого міста. Отже, Достоєвський показав нам, що поява його героя багато в чому переді-преділила епоха. И саме такий, нерозривно пов’язаний з навколишнім його миром герой цікавий і авторові, і нескінченній низці вдячних йому читачів.

Збережи - » Петербург у романі Достоєвського “Злочин і покарання” . З'явився готовий твір.

Петербург у романі Достоєвського “Злочин і покарання”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.