Петербург Достоєвського (по романі Злочин і покарання)

Люблю тебе, Петра створіння, Люблю твій строгий, стрункий вид, Неви державне теченье, Береговий її граніт… А. Пушкін Немає нічого краще Невського проспекту, копіювання заборонене © 2005 принаймні в Петербурзі; для пего він становить усе. Чим не блищить ця вулиця красуня пашей столиці! Н. Гоголь Образ Петербурга займає видне місце у творче-стве росіян письменників. Про Петербург палаців, палат, символі Петровской епохи писав А. Пушкін («Мідний вершник»), Н. Гоголь («Невський проспект»), А. Білий («Петербург»), А. Блок, А. Ахматова, О. Мандельштам. У своєму підході до изоб-ражению Петербурга Достоєвський близький до Гоголя й Некрасова. У романі «Злочин і покарання» ми зустріч-їмся не з парадною стороною цього прекрасного горо-так, а із чорними сходами, облитими помиями, дво-рами-колодязями, що нагадують душогубку, – місто облуплених стін, нестерпної духоти й смороду

Це місто, у якому неможливо бути здоровим, бод-рим, повним сил. Він душить і давить. Він – співучасник злочинів, співучасник маячних ідей і теорій. Він – свідок кошмарних снів і людських трагедій. Особлива увага приділяє Достоєвський не просто опису вбогих інтер’єрів мебльованих кімнат, але також обертає наша увага на заходи й симво-лические кольору. Так, жовтий колір у нього – символ хвороби, убогості, злиденності життя

Жовті шпалери й меблі жовтого кольору в кімнаті баби-процентщицы, желто від постоян-ного пияцтва особа Мармеладова, жовта «схожа на шафу або на скриню» комірка Раскольникова, удома ок-рашены в жовто-сірий колір, Соня Мармеладова пішла «по жовтому квитку», жінка – самогубець із жовтою випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, « ме-біль жовтого відполірованого дерева» у кабінеті Пор-Фирия Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина. Ці деталі відбивають безвихідну атмосферу суще-ствования головних діючих осіб добутку, є провісниками недобрих подій. Однак у романі ми знаходимо й зелений колір, колір «фамільного» мармеладовского хустки

Ця хустка, як хрест, носить Катерина Іванівна, а за нею й Соня Мармеладова. Хустка персоніфікує одночасно страждання, які випадають на частку його власник-ниц, і спокутну силу цих страждань. Умираючи, Катерина Іванівна вимовляє: «Бог сам знає, як я страждала…» Відправляючись за Раскольниковым, що йде зізнаватися в злочині, Соня надягає на го-лову ця хустка. Вона готова прийняти на себе жнива-ние й надолужити цим провину Раскольникова.

В епілозі, у сцені відродження, відродження Раскольникова, Соня з’являється в цій же хустці, що змарніла після болез-ни. У цей момент зелений колір страждань і надії головних героїв добутку «перемагає» жовтий колір хворого Петербурга. На їхніх хворих особах заця-ла «зоря оновленого майбутнього», вони готові воспри-нимать нове життя. Отже, образ Петербурга в романі Ф. М.Достоєвського «Злочин і покарання» глибоко символичен.

Він є, з одного боку, соціальним тлом, на до-тором розвертаються події добутку, із дру-гой – сам виступає діючою особою, співучасником страшного злочину Раскольникова, а також і його каяття, повернення в мир людей

Збережи - » Петербург Достоєвського (по романі Злочин і покарання) . З'явився готовий твір.

Петербург Достоєвського (по романі Злочин і покарання)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.