Не в наші дні, а давним-давно жив старий Такэтори, бродив по горах і долам, рубав бамбук і майстрував з них кошики й клітки. І прозвали його Такэтори - той, хто рубає бамбук. Зайшов один раз старий Такэтори в саму глибину бамбукової хащі й бачить: ллється з одного деревця сяйво, глядь - що за диво! У глибині бамбукового стебла сіяє дитя - маленька дівчинка, ростом усього в три вершки

«Видно, призначено їй стати моєю дочкою», - сказав старий і поніс дівчинку додому. Вона була надзвичайно гарна, але малюсінька, і спати її поклали в пташину клітку

З тієї самої пори як піде старий Такэтори в ліс, так знайде чудесний бамбук, у кожному зчленуванні його - золоті монети. Так став він багатіти потроху. Росла малюсінька дівчинка швидко й через три місяці перетворилася в чудесну дівчину. Зробили їй дорослу зачіску й нарядили в доросле плаття, причепили довгий складчастий шлейф-мо. Через шовкову фіранку дівчину не випускали, берегли й плекали. І все в будинку опромінювала її чудесна краса. І назвали її Променистою дівою, стрункої, як бамбук, - Наетакэ-но Кагуя-химэ.

Люди почули про незрівнянну вроду Кагуя-химэ, багато наречених простого звання й знатних багатіїв закохувалися в неї із чужих слів і приходили в безвісне селище, і тільки понапрасну трудилися й верталися ні із чим. Але були упертюхи, що вдень і вночі бродили навколо її будинку, посилали листа, складали жалібні любовні пісні, - не було відповіді на їхні домагання. Низкою йшли дні й місяці, жаркі, безводні дні перемінялися крижаними, сніжними, але п’ятеро самих завзятих наречених з надією думали, що повинна ж Кагуя-химэ обрати собі чоловіка. І от звернувся до неї з мовленням старий Такэтори: «Дочка моя, мені вже за сімдесят, і в цьому світі так повелося, що чоловіки сватаються до дівчин, а дівчини виходять заміж, сім’я їх множиться, будинок процвітає». «Не по душі мені цей звичай, - відповідає Кагуя-химэ, - не піду я заміж, поки не довідаюся серце свого нареченого, треба випробувати їхню любов на ділі».

Наречені теж погодилися, що мудро вона вирішила, і Кагуя-химэ , задала всім нареченим завдання. Одному принцові, Исицукуре, повеліла вона привезти з Індії кам’яну чашу, у яку сам Будда збирав милостиню. Принцові Курамоти покарала вона принести із чарівної гори Хорай, що в Східному океані, гілку із золотого дерева із плодами-перлинами. Правому міністрові Абэ-но Мимурадзи замовила плаття з далекого Китаю, витканого з вовни Вогненної миші. Старший радник Отомо-но Миюки щоб добув їй камінь, що блискає пятицветним вогнем, із шиї дракона. А середній радник Исоноками-но Маро повинен подарувати їй раковинку ластівки, що допомагає легко дітей родити

Услихали про ці завдання принци й сановники, засумували й пішли восвояси. Принц Исицукури став ламати голову, як йому бути, як дійти до Індії, де ту кам’яну чашу знайти. І оголосив він, що відправляється в Індію, а сам зник з людських очей. Через три роки взяв він, недовго думаючи, стару чашу, що, вся покрита кіптявою, стояла в храмі на Чорній горі, поклав у мішечок з парчі, прив’язав до гілки з рукодільних квітів і з віршованим посланням приніс у дарунок Кагуя-химэ, Прочитала красуня лист, а там у віршах написано: «Минув я багато / Пустель і морів, і скель - шукав / Цю чашу святу… / День і ніч із коня не злазив, не злазив - / Кров ланіти мої зрошувала».

Але дівчина відразу ж побачила, що не виходить від чаші навіть слабкого сяйва, і повернула її зі зневажливими віршами, а принц кинув чашу перед воротами в серцевій досаді. З тих пор пішла про таких безстидників приказка: «Випити чашу ганьби».

Принц Курамоти велів передати Кагуя-химэ, що відправився шукати золоту галузь із перлинами на гору Хорай, і покинув столицю. Він відплив на кораблі в Східний океан, але через три дні таємно повернувся, вибудував будинок у потаєному місці, оселив у ньому золотих справ майстрів і велів зробити таку гілку, як побажала Промениста діва. Через три роки він зробив вигляд, що повернувся в гавань після довгого плавання. Поклав принц гілку в дорожню скриньку й повіз у дарунок Кагуя-химэ. У народі пішов слух, що принц привіз чарівну квітку. Прибувши в будинок старого Такэтори, став принц розповідати, як носило його по хвилях чотириста днів і як висадився він на горі Хорай, суцільно покритої золотими й срібними деревами, як відламав одну галузь і з нею поспішив додому. І Такэтори у відповідь на його повість склав вірші: «День за вдень шукав я бамбук, / На горі в безсонячній чаші / Я вузли його розрубував, / Але зустрічався ти з горем частіше, / Розрубуючи вузли долі».

И став готовити опочивальню для молодих. Але, як на гріх, у цю годину прибутку в будинок Такэтори золотих справ майстри, що виготовили галузь для принца, з вимогою заплатити за праці. Як почула про те Кагуя-химэ, так повернула галузь ошуканцеві й вигнала принца з ганьбою. Утік принц Курамоти в гори, і ніхто його більше ніколи не бачив. Про таких говорять: «Дарма він розсипав перлини свого красномовства».

Правий міністр Абэ-но Мимурадзи, якому Кагуя-химэ веліла знайти для неї плаття, виткане з вовни Вогненної миші, написав лист китайському гостеві Ван Цину із проханням купити в Китаю цю дивину. Виконав прохання гість і написав, що на превелику силу відшукав плаття в храмі Західних гір. Зрадів міністр і, склавши руки, поклонився убік китайської землі. Плаття прибуло в Японію на кораблі в дорогоцінній скриньці, а саме воно було густо-блакитних кольорів, кінці шерстинок - золоті. Здавалося воно безцінним скарбом. Очищали цю тканину не водою, а полум’ям, у вогні вона не горіла, а ставала ще прекрасніше. Відправився міністр у розкішному платті до дівчини, прив’язавши ларчик до квітучої гілки, а ще до гілки послання прив’язав: «Страшився я, що у вогні / Любові моєї безмежної / Згорить це чудове вбрання, / Але от він, прийми його! / Він відблиском полум’я блищить…»

Але Кагуя-химэ, бажаючи випробувати нареченого, кинула дорогоцінне плаття у вогонь, і р-раз! - воно згоріло дотла. Кагуя-химэ в нестямі від радості повернула міністрові порожній ларчик від убрання й у нього вклала лист: «Адже знав же ти наперед, / Що в полум’ї без залишку / Згорить це чудове вбрання. / Навіщо ж, скажи, так довго / Харчував ти вогонь любові?»

И невдачливий наречений із соромом відвертав додому. Про таких говорять: «Погоріла його справа, димом пішло».

Старший радник Отомо-но Миюки зібрав своїх домочадців і сказав: «На шиї дракона блискає дорогоцінний камінь. Хто добуде його, може просити все, що побажає, Дракони живуть у глибині гір і морів і, вилітаючи відтіля, носяться по небу. Треба підстрелити одного й зняти з його дорогоцінний камінь».

Слуги й домочадці корилися й відправилися на пошуки. Але, вийшовши за ворота, розбрелися в різні сторони зі словами: «Прийде ж у голову така примха». А старший радник чекаючи слуг вибудував для Кагуя-химэ розкішний палац із золотими й срібними візерунками. День і ніч чекав він своїх слуг, але вони не з’являлися, тоді він сам сіл на корабель і пустився по морях. І отут налетіла на корабель страшна бура із громом і блискавкою, і подумав старший радник: «Всі тому, що намірився я вбити дракона. Але тепер я й волоска на ньому не трону. Тільки пощади!» Бура небагато затихла, але старший радник був так змучений страхом, що, хоча корабель благополучно пристав до рідного берега, він виглядав як злий біс: вітром надуло йому якусь хворобу, живіт здувся горою, ока стали як червоні зливи. Із працею допхали його до будинку, і слуги відразу повернулися й сказали йому: «Сам бачиш, як важко перемогти дракона й відняти в нього різнобарвний камінь». Пішли в народі толки, і з’явилося слово «боягузливий», тому як старший радник увесь час тер свої червоні, як зливи, ока

Pages: 1 2