Великий Князь провів залишок життя своєї в тиші й у християнському благочесті. Але ця старанна побожність не перешкоджала йому думати про користь державної й у самих церковних справах. Греки, повідомивши нас віру й надсилаючи головних духовних пастирів, сподівалися, може бути, чрез їх привласнити собі й деякій мирській владі над Россиею: Ярослав не хотів того й ще в перший рік свого единодержавия, будучи в Новгороді, сам обрав у начальники для цієї Єпархії Луку Жидяту; а в 1051 році, зібравши в Києві єписькопів, велів їм поставити митрополитом Іларіона росіянина, без усякої участі з боку Константинопольського патріарха… Іларіон, чоловік учений і доброчесний був Ієреєм у селі Берестове при церкві Святих Апостолів: великий князь довідався його достоїнства, маючи там заміський палац і люблячи, подібно Володимирові, це веселе місце.

Успіхи християнства, освіти й мистецтва при Ярославі

Ярослав заслужив у літописах ім’я государя мудрого…

Ярослав був набожний до марновірства: він вирив кості Владимирових братів, що вмерли в язичестві - Олегови і Ярополкови, - хрестив їх і поклав у київській церкві Св. Богородиці.

Ревнощі його до християнства з’єднувалася, як ми бачили, з любов’ю до освіти. Літописці середніх століть говорять, що цей великий князь завів у Новгороді перше народне училище, де 300 отроків, діти пресвітерів і старійшин, здобували відомості, потрібні для священного сану й цивільних чиновників.