Перша зустріч Гринева з Пугачовим. (Аналіз II глави повести А. С. Пушкіна «Капітанська дочка».) – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Його викликав вигляд Пугачова, про яке збереглася безліч спогадів. Під час публікації книги була замовлена

Гравюра з портрета Пугачова, що зберігалося в підмосковному маєтку князя В’яземського. Ті, кому Пушкін дарував книгу особисто,

Одержували вкладений у неї гравірований портрет.

З першим описом зовнішності Пугачова ми знайомимося в другому розділі. Попавший у буран Гринев чи наткнеться те на

Вовка, чи те на людину. Це порівняння з хижим звіром символічно: герой, що з’явився, – ватажок розбійницької зграї. Усього

Кілька слів, вимовлених незнайомцем, заспокоюють Гринева й він засипає, “заколисаний співом бури й качкою тихої їзди”. Сон, що бачить герой, в алегоричній формі розкриває подальший розвиток сюжету й свідчить про незабутнє враження, зробленому на Гринева вожатим. Героя вразило сполучення що не сполучиться: “страшний мужик”, що наповнив кімнату мертвими тілами, “ласкаво мене кликав, говорячи: “Не бойсь, підійди під моє благословення…”” Прокинувшись і ввійшовши на постоялий двір, Гринев відразу став запитувати про вожатого, і тут ми знайомимося вже з більше докладним портретом героя: “Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа мала вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари”. Подібний опис показує, що герой не так простий, як може здатися. очі, Що Бігають, шахрайське вираження особи й злодійську розмову змушують Гринева напружено вдивлятися в особу незнайомця, але він залишається нерозгаданим як для нього, так і для читача.

Наступна зустріч героїв відбувається в главі “Приступ”. Спочатку Пугачов з’являється перед нами в ролі

Воєначальника. Він намальований у гущавині збройної юрби, його образ даний як узагальнений образ проводиря: “Між ними на білому коні їхала людина в червоному каптані з оголеної саблею в руці: це був сам Пугачов. Він зупинився; його оточили, і, як видно, по його велінню, чотири чоловіки відділилися й щодуху поскакали під саму міцність”. Атрибутика, которою оточує себе герой, свідчить про його бажання відповідати уявленню народу про командира. І захисники міцності, і нападаючі бачать, що Пугачов – центр юрби, він керує подіями, що розігруються. Гарматний залп із Білогірської міцності допомагає ще більш переконливо показати Пугачова в ролі воєначальника. Злякавшись картечі, “заколотники відринули в обидва боки й позадкували. Проводир їх залишився один спереду… Він махав саблею й, здавалося, з жаром їх умовляв…” Ми не чуємо слів героя, але його напружена фігура й пластика говорять про вплив, що у цей момент він робить на своїх підлеглих: “Лемент і вереск, що умолкнули на мінуту, негайно відновили…”

Втретє опис героя даний під час страти. Одяг і поводження Пугачова свідчать про те, яке

Подання про царя-панотцеві зложилося в народу, перед нами оживає практично лубочна картинка, на тлі якої

Протиприродно виглядає пролита теперішня кров: “Пугачов сидів у кріслах на ґанку комендантського будинку. На ньому був гарний козацький каптан, що обли галунами. Висока соболья шапка із золотими кистями була насунута на його

Блискаючі очі”.

Під час винесення смертних вироків Пушкін навмисно не показує вираження особи й око Пугачова, воно малює

Лише уривчасті жести й різкі фрази: “Пугачов похмуро насупився й махнув білою хусткою… “Вішати його!” – сказав Пугачов, не глянувши вже на мене”.

У главі “Незваний гість” один за іншим ідуть відразу три портрети Пугачова. Спочатку попадя Килина Памфиловна

Говорить про “яструбині”, хижацьких очах Пугачова, потім Гриневу надається можливість самому розглянути

Вожатого в його новому обличии.

Потрапивши на військову раду, Гринев уважно дивиться на страшних знайомих: “…Пугачов і чоловік десять козацьких

Старшин сиділи в шапках і кольорових сорочках, розпаленілі вином, із червоними пиками й очами, що блищать…Із цікавістю став я розглядати збіговисько. Пугачов на першому місці сидів, облокотясь на стіл і підпираючи чорну бороду своїм широким кулаком. Риси особи його, правильні й досить приємні, не виявляли нічого лютого”. Подвійність особи, що кинулася в очі Гриневу на постоялому дворі, або ж його закритість, що виявилася під час страти, зникають, автор наголошує на відсутності лютості в його вигляді.

Під час ухвалення важливого рішення Пугачов серйозний і спокійний, ми бачимо його в новій іпостасі. Автор любується

Патріархальною простотою й щирістю відносин козаків, явно протиставляючи їм надалі військову раду в

Оренбурзі.

У наступній картині герой злитий зі своїми товаришами в єдиному щиросердечному пориві, викликаному виконанням народної

Пісні. “Неможливо розповісти, яке дію зробила на мене ця простонародна пісня про шибеницю, що розспівується

Людьми, приреченими шибениці. Їхні грізні особи, стрункі голоси, сумовите вираження, що надавали вони словам і без

Того виразним, – все це потрясло мене якимось пиитическим жахом”, – ділиться своїми відчуттями Гринев.

Пугачов у цьому описі виступає знову в новій ролі. Його вигляд співвіднесений з фольклорним образом розбійника, доля

Героя дзеркально відбивається у виконується їм пісні. Однак уже через кілька хвилин перед нами виявляється інший

Людина: “Пугачов дивилася на мене пильно, зрідка прищулюючи ліве око з дивним вираженням крутійства й

Насмішкуватості. Нарешті він засміявся, і з такою невдаваною веселістю, що і я, дивлячись на нього, став сміятися, сам не

Знаючи чому”.

Сміх Пугачова моментально зближає його із Гриневым, він знову перетворюється у веселий вожатого, що врятував молодого офіцера під час бурану в степу. Між героями виникає щира розмова, Гринев відмовляється визнати в спритному бурлаці свого государя й служити йому, а Пугачов, закриваючи ока на зухвалі слова бранця, дозволяє йому виїхати. Саме після цієї зустрічі Гринев переймається до Пугачова симпатією, що переросла потім у більше глибоке й болісне почуття: “ Не можу изъяснить те, що я почував, розстаючись із цією жахливою людиною, нелюдом, лиходієм для всіх, крім одного мене. Навіщо не сказати істини? У цю мінуту сильне співчуття тягло мене до нього. Я полум’яно бажав його вирвати із середовища лиходіїв, якими він передував, і врятувати його голову, поки ще був час”.

Марина Цветаева в книзі “Мій Пушкін” звернула увагу на “магічну зовнішність” Пугачова, “у яку відразу закохався

Пушкін. Чара – у його чорних очах і чорній бороді, чара в його усмішці, чара – у його небезпечній пестливості, чара – у його

Напускної важливості…” Гринев зачарований Пугачовим так само, як їх загальний творець

Збережи - » Перша зустріч Гринева з Пугачовим. (Аналіз II глави повести А. С. Пушкіна «Капітанська дочка».) – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка” . З'явився готовий твір.

Перша зустріч Гринева з Пугачовим. (Аналіз II глави повести А. С. Пушкіна «Капітанська дочка».) – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.