Перетворення ідеалів волі в лірику А. С. Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін відкрив золоту сторінку в історії російської літератури. Провідне місце в його творчості займає тема волі. Вірність ідеалам волі поет проніс через все життя. Вільнолюбна творчість Олександра Сергійовича можна умовно розділити на два періоди: до повстання декабристів і після нього, причому “вільні вірші”, написані до 1825 року, відрізняються від більше пізньої волелюбної лірики. У преддекабрьский період ліричний герой таких віршів, як ода “Вільність”, “До Чаадаєва”, “Село”, жагуче проголошує ідеї волі духу й особистості, звільнення від “гніта влади фатальний”.

Ода “Вільність” написана в дусі класицизму й спрямована проти самовладдя й тиранії. На початку оди поет у пошуках натхнення волає до музи високої цивільної лірики “грозі царів”, “гордій співачці волі”: Хочу оспівати волю миру, На тронах уразити порок. Автор призиває пригноблених повстати проти тих, хто насильно позбавляє їхньої Волі, попереджає “тиранів миру”: Тирани миру!

Тріпотіть! А ви, мужайтеся й внемлите, Повстаньте, занепалі раби! Провідною категорією в ранній період творчості Пушкіна є Закон. І кожний “владика” повинен пам’ятати, по думці поета, що “вінець і трон” вони одержують не від природи їх дає Закон: Коштуєте вище ви народу, Але вічний вище вас Закон. Автор бачить навколо багато страждань, біль і кров, і все це результат несправедливої влади

Пушкін описує страта французького короля Людовика XVI і проводить паралель із убивством російського імператора Павла I, адже обоє вони були тиранами; вони правили, не прислухаючись до Закону. Поет повний ненависті до подібних “самовластительным лиходіям”: Тебе, твій трон я ненавиджу, Твою погибель, смерть дітей З жорстокої радостию бачу. Олександр Сергійович називає “увінчаного лиходія” “жахом миру”, “соромом природи”, “докором… богові на землі”. Завершує вірш міркування про те, що ж необхідно для справедливого й довгого царювання, для щастя народу

Пушкін доходить висновку, що це сполучення волі й Закону: Схилитеся першим розділом Під покров надійну Закону, И стануть вічною вартою трону Народів вільність і спокій, – призиває поет всіх “тиранів миру”. А от інший вільнолюбний вірш послання “До Чаадаєва”, передовій людині того часу. Пушкіна звертається до нього не тільки як до друга, близькій людині

Поет називає його “товаришем”, тобто соратником, однодумцем. Початок вірша зв’язаний із зіткненням Пушкіна з реальною дійсністю після закінчення ліцею: Любові, надії, тихої слави Недовго ніжив нас обман, Зникли юні забави, Як сон, як ранковий туман… Далі виникає два образи: “Вітчизна” і “влада фатальна”, протипоставлені один одному. З’являються архаїзми (“внемлем”, “упованья”, “устане”), політична лексика (“влада”, “самовластье”, “гноблення”).

Все це відповідає високому пафосу політичного послання. Таким чином, вірш перетворюється із дружнього послання в політичне. Автор виражає впевненість у тім, що “мінута вільності святий” обов’язково наступить

Слово “зірка” у політичній лексиці того періоду символізувало революцію, а схід зірки – перемогу справи звільнення. Пушкіна вірить, що …зійде вона, Зірка чарівного щастя, Росія вспрянет від сну, И на уламках самовластья Напишуть наші імена! Таким чином, вірш перейнятий оптимізмом, бойовим революційним духом і полум’яним патріотизмом. Антикріпосницькі настрої передової дворянської молоді тої епохи відбилися у вірші “Село”, написаному в 1819 році. Перша частина цього добутку присвячена зображенню сільської природи у світлому, спокійному й радісному тоні

Автор описує “пустельний куточок, притулок спокою, праць і вдохновенья” у дусі сільської сентиментальної ідилії: Скрізь переді мною рухливі картини: Тут бачу двох озер блакитні рівнини, Де вітрило рибалки біліє іноді, За ними ряд пагорбів і ниви смугасті, Удалині розсипані хати, На вологих берегах череди, що бродять, Клуні димні й млина крилаты… Для Пушкіна характерний детально виписаний пейзаж. Все залучає увагу поета: і “темний сад з його прохолоддю й квітами”, і “луг, заставлений запашними скиртами”, і “світлі струмки”… Що ж робить ліричний герой у селі, “на лоні щастя й забвенья”? Учуся в Істині блаженство знаходити, Свободною душею Закон боготворити…

говорить поет. Він присвячує вільний час тому заняттю, якому не міг зрадитися “серед розкішних бенкетів”, “забав” і “оман”, міркуванню. Але в другій частині ритм і характер вірша різко міняється. Автор говорить про те, що на тлі такої прекрасної природи, “квітучих нив і гір”, “слідів достатку й праці”, селяни живуть у жахливих умовах: Тут Барство дике, без почуття, без Закону, Привласнило собі насильницькою лозою И праця, і власність, і час хлібороба…

Тут рабство худе тягнеться по браздам Невблаганного власника. “Барство дике” жорстоко пригноблює “рабство худе”. Це узагальнені образи поміщиків і кріпаків. Таким чином, вірш “Село” побудовано за принципом різкого протиставлення (антитези). Завершується воно риторичним питанням: Побачу ль, про друзі!

народ непригноблений И рабство, занепале по манію пануючи, И над батьківщиною волі освіченої чи Зійде нарешті прекрасна зоря? У цьому чотиривірші надія поета на настання “мінути вільності святий”, причому не в результаті революції, а з ініціативи зверху (“по манію пануючи”). В “вільних віршах” Пушкіна простежується його творча еволюція, що відбиває зміну літературних напрямків XVIII – початку XIX століть. Ода “Вільність” написана в дусі революційного радищевского класицизму; “Село”, почата в дусі карамзинского сентименталізму, у другій частині також здобуває риси “революційної чутливості” Радищева

Послання “До Чаадаєва” ярчайший зразок революційного романтизму, що зароджувався в російській літературі. Ці три вірші зачинають політичну лірику декабристів. Повстання 1825 року – переломний момент для волелюбної творчості Пушкіна. Страчено п’ятеро “змовників”, інші учасники повстання, близькі поетові люди, заслані в Сибір. Ця трагедія змусила Олександра Сергійовича переосмислити своє відношення до багатьом проблемам

Пушкінська лірика последекабрьского періоду наповнюється новим, філософським змістом. Але поет залишається вірний ідеалам декабристів, і яскравий приклад тому – вірш “У глибині сибірських руд…” Це дружнє послання, звернене до засланих декабристів. Поет прагне підтримати товаришів у дні важких випробувань. Бажаючи вселити бадьорість у їхні серця, він призиває друзів зберігати “горде терпенье”, запевняє, що боротьба велася не дарма, праця їх не пропав даром.

Поет вірить, що “прийде бажана пора” і “скорботна праця й дум високе стремленье” ще зіграють свою роль у звільненні народу: боротьба буде продовжена. Вірш наповнений оптимізмом і вірою в перемогу ідеалу волі: Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться – і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть. Але ні трагедія 1825 року, ні миколаївська реакція не зломили надії поета на те, що народ звільниться, нарешті, від “оковів тяжких” рабства. У вірші “Арион” Пушкін зображує декабристів і себе

Декабристи (“плавці”) увесь час намагалися плисти не туди, куди їх несли хвилі, тобто життя; вони намагалися гребти, куди їм хотілося, часто проти плину. “Раптом лоно хвиль зім’яв з нальоту вихорь шумний…” відбулося грудневе повстання, і в результаті – “вигин і кормщик, і плавець”. Урятувався тільки “таємничий співак”, що не намагався плисти проти плину; він віддався стихії, довірився самого життя, і вона винесла його на берігся

Він співав, “безтурботної віри полн”, і “вихорь шумний” не погубив його. Багато хто загинули, але поет залишився живий і співає “гімни колишні”, зберігаючи вірність декабристам, підтримуючи оставшихся в живих, вселяючи в їхні душі надію й упевненість у перемогу правої справи. Вірш “Анчар”, написане в 1828 році, ще один добуток, присвячений темі волі. Воно спрямовано проти тиранії, самовластья й деспотизму. Гармонія, що панує в природі, протипоставлена дисгармонії в людському суспільстві

Дерево отруйно, і ніщо живе в природі не сміє наближатися до нього: “До нього й птах не летить, і тигр нейдет…” Анчар “один у всієї вселеної”. Але “владика” порушує закон, установлений самою природою, заборона наближення до дерева, що несе смерть: Але людини людина Послала до анчара владним поглядом… Це приклад теперішньої тиранії

Найстрашніше, коли в людини немає права вибору, коли його воля придушується й людина вмирає з волі іншого. Страшно й те, що князь і, головне, слуга вважають таке положення речей природним. Князь посилає свого раба

Збережи - » Перетворення ідеалів волі в лірику А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.

Перетворення ідеалів волі в лірику А. С. Пушкіна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.