Переказ змісту «Пісня про Роланда». Французький народний епос. Частина друга

Сто тисяч маврів переміг Роланд, Зібрали полеглих, поле обійшли. Марсилий військо нове веде. Незліченні сарацинські полки, З усіх боків стікаються араби. На бойовище прибутку вони, Побачивши маврів мертвих, заридали. Кидають Олів’є з Роландом заклик, Кличуть дванадцять перів - свій оплот. Турпен їх умовляє, у свою чергу: «Друзі, женете думку про втечу ладь! Так не попустить всеблагий Господь, Щоб усіх нас пом’янули в пісні злий! Уже якщо гинути, так уперед особою. Так, нині вмерти нам призначено. Ми до кінця пройшли наш шлях земної. Але я душею моєї ручаюся в тім, Що вам призначений по смерті рай святої…» Французів підбадьорила мовлення його. Клич «Монжуа!» вони кидають знову. Чотири тисячі загинуло сарацинів, Четирежди їхні франки відбивали, Але п’ятий бій останнім став для них. Лише шістдесят від смерті врятував Господь, Але злагодити з ними буде нелегко.

Роланд сказав: «Візьму я Олифан -
И затрублю, щоб нас почув Карл
Ручаюся вам, він поверне війська».
Але Олів’є відповів: «Ви всьому провиною
Бути сміливим мало - бути розумним повинне,
Французів погубила ваша гордість
Ми королеві вуж не послужимо більше.
Подай ви заклик, поспів би він рятуйте!.
Архієпископ бачить суперечку друзів
И мчиться до них, щоб примирити скоріше.
До Роланда він воззвал, щоб у ріг сурмив
Нехай військо Карла до бою спізниться,
За полеглих помстяться й поховають смиром.
Роланд у відповідь: «Розумній не розсудити».
Він підняв ріг свій Олифан
И затрубив у нього з тугою й болем
У горах гримить заклик той голосний,
Його почув франкский государ
Але Ганелон-предатель отут сказав:
«Усі знають, що Роланд ваш - зайдиголова
< … > Тепер, напевно, зайця жене він
Иль перів потішає похвальбою».
Але ріг ще закличніше звучить,
Сурмить хоробрий вуж з останніх сил
И гірське повітря звук той підхопив,
И вмить до раті ідо Франції донісся
Останній раз Роланд сурмить,
Уж Олифан пофарбований кров’ю
Карл брови зрушив, військо повернув,
И спереду його, що сили, мчиться
Предатель-Ганелон під варту взятий,
Чекає в Ахене його суворий суд
Закований у ланцюзі він, як дикий пес,
И від розплати графові не піти
У кожного одне лише на вустах:
«Коли б у живих Роланда нам застати
Довідався б ворог, як потужний наш удар
На жаль, рятуйте! поспіє Карл».

Меж тим знову французи в бій пішли, Їх шістдесят залишилося, але яких! Марсилий мчить на білому скакуні, Горять його очі з люті й гніву. Він лютий і твердий з ворогом. Роланда бачить він. Ударив граф, як щирий барон,- Попрощався з кистю правою король. За ним і Журфалея граф разить, Марсильев син не встояв у бої.

Король іспанський з бою втік
За ним араби безладно відступили,
Але Альгалиф свій меч не опустив,
Французів жменя він військом оточив
Направив мавр на Олів’є коня,
Списом він у спину графа вразив
Смертельним став для Олів’є удар,
Але нехристю жорстоко помстився,
До шиї шолом мечем він розрубив
Побачив Олів’є, що смерть підходить. <…>
Слух відмовив йому й зренье теж.
Кличе Роланда він поблизу кончини,
Але розум замутнений, і графа за ворога
Він прийняв без причини
Шолом Олів’є розбив, але сам Роланд не поранений
От умер Олів’є й душу Богу віддав
Побратим його вболіває над ним глибоко;
«Ти хоробрістю своєї себе загубив,
Ти був мені братом багато років і зим,
Один одному не лагодили ми образ,
Коль дух ти випустив - і мені не жити».
Несеться граф на Вельянтифе в бій,
Роланд отмстит за полеглого побратима
Кільцем героїв маври оточили,
Але не підуть араби від розплати
От поранений Турпен, у ста місцях простромлений,
Але мовив: «Я ще не переможений
Живим не здасться в полон васал чесної»,
Роланд залишився вуж один і пеш, Але труби Карла раптом звучать удалині,

И в страху побігли сарацини,
Мул поле мертвими лежать сеньйори їх,
Деякі повернуться з тіснини
Роланд до Турпену кинувся допомогти
Відніс він друга на зелений пагорб,
Як міг, страданья полегшив його.
От поле бою обійшов Роланд,
Дванадцять перів мертвих він зібрав,
На пагорб до архієпископа відніс
Над Олів’є граф більше всіх ридав,
И сили раптом залишили його.
И зрозумів він, що смерть уже близька
Взяв Олифан і Дюрандаль
И кинувся в землю басурман.
Чотири мармурових плити в траві лежать,
Меж їх упав на землю сміливий граф
За перів молить Бога він спершу,
А після Гаврила за себе
Потім він ліг до Іспанії особою,
А поруч поклав свій ріг і меч
Ока звів граф прямо до небес
И праву рукавичку підняв угору.
Прийняв її архангел Гаврило,
Роланда із честю в рай він проводив
Надвечір Карл в’їжджає в Ронсеваль,
Струменіють сльози по особі його.
Він хоробрих лицарів не може порахувати,
Що смерть-лиходійка віднесла в той день
Горюють всі барони разом з ним,
Отямився лише Немон, говорить:
«Дорогу хмарою пил заволікся
Те восвояси нехристі поспішають».
Велівши тіла загиблих охороняти,
Карл - на коня й маврів доганяти
Темніють небеса, сідає сонце,
До ночі їм арабів не наздогнати
Карл спішився й до Господа воззвал.
У відповідь йому архангел так сказала:
«Скакай, король,- протриває світло денний,
Кольори Франції загинув - те бачить Бог
Лиходіям нині ти віддаси за всі».

И сонце отут Господь зупинив. Французи перед Эброю коштують. Араби, бачачи, що оточено, Пострибали в потік, але не врятувалися. Попрощалися з життям у борошнах всі вороги. Лише битва скінчилася, настала ніч негайно.