Добутку подане авторський вступ, що являє собою присвяту якоїсь Арабелле Фермор. Поуп застерігає Арабеллу від того, щоб вона надто серйозно поставилася до його утвору, пояснюючи, що воно переслідує «єдину мету: розважити деяких молодих леді», наділених достатнім здоровим глуздом і почуттям гумору. Автор попереджає, що в його поемі все невероятно, крім єдиного реального факту - «втрати вашого локона», - і образ головної героїні не вподібнюється Арабелле Фермор нічим, «крім краси». Я знаю, як недоречні розумні слова в присутності леді, пише далі автор, але поетові так властиво прагнути кпониманию.

Тому він випереджає текст ще декількома поясненнями. Чотири стихії, у просторі яких розгорнеться дія поеми, населені парфумами: сильфами, гномами, німфами й саламандрами. Гноми - або демони землі - істоти підступні й охочие на витівки, зате мешканці повітря сильфи - істоти ніжні й доброзичливі. «За словами розенкрейцерів, всі смертні можуть насолоджуватися интимнейшей близькістю із цими найніжнішими парфумами, поки видерживается умова… дотримання непохитної цнотливості».

Так, добірно позначивши правила літературної гри, Поуп уводить читача в багатошаровий фантастичний мир своєї поеми, де забавна життєва подія - палкий шанувальник на великосвітському рауті відрізав локон у неприступної красуні - знаходить всесвітній масштаб

Поема складається з п’яти пісень. У першій пісні проводир сильфів Ариэль стереже сон прекрасної Белинди. У сні він нашіптує їй слова про те, як священна її непорочність, що дає право на постійну охорону добрих парфумів. Адже світське життя повне спокус, до яких змінюють спокусниць зловмисні гноми. «Так привчають гноми чародійок кокетливо дивитися з-під вій, рум’янитися, бентежитися напоказ, джиґунів приваблювати грою сердець і око». Під кінець свого мовлення Ариэль у тривозі попереджає Белинду, що нинішній день буде відзначений для неї лихом і вона повинна бути подвійно пильна й остерігатися свого заклятого ворога - Чоловіка

Белинда пробуджується. Вона пробігає оком чергове любовне послання. Потім смотрится в дзеркало й починає священнодіяти перед ним, як перед вівтарем, надаючи своїй красі ще більш сліпучий блиск. Ніжні сильфи незримо присутні при цій хвилюючій процедурі ранкового туалету

Пісня друга починається з гімну квітучій красі Белинди, що своїм блиском перевершує навіть сяйво літнього дня, що розпалюється. Красуня відправляється на прогулянку уздовж Темзи, приковуючи погляди всіх зустрічних. У ній усе - сама досконалість, але вінцем принадності є два темних локони, що прикрашають мармур шиї. Шанувальник Белинди барон воспилал бажанням відняти саме ці розкішні пасма - як любовний трофей. У той ранок на зорі він спалив рукавички й підв’язки колишніх коханих і в цього жертовного багаття просив небо лише про один скарб - локоні Белинди.

Вірний Ариэль, передчуваючи небезпеку, зібрав всю підвладну йому рать добрих парфумів і звернувся до них із закликом охороняти й берегти красуню. Він нагадує сильфам, сильфідам, ельфам і феям, як важливий і відповідальний їхня праця і як багато небезпек таїть кожну мить. « чиТоркнеться безвинності ганьба, чи виявиться із тріщинкою порцеляна, честь постраждає або ж парча, раптом німфа втратить зопалу браслет або серденько на балі…» Ариэль довіряє кожному духу турботу про один предмет туалету Белинди - сергах, віялі, годинниках, кучерях. Сам він зобов’язується стежити за цуциком красуні по імені Шок. До спідниці - цьому «срібному рубежу» непорочності - приставляються відразу п’ятдесят сильфів. Під кінець мовлення Ариэль загрожує, що дух, викритий у небреженье, буде заточений у флаконі й простромлений шпильками. Повітряна невидима звита віддано замикається навколо Белинди й у страху чекає превратностей долі

У третій пісні наступає кульмінація - Белинда втрачає заповітного локона. Це відбувається в палаці, де придворні рояться навколо королеви Ганни, що поблажливо слухає радам і вкушающей чай. Белинда своя в цьому великосвітському колі. От вона сідає до ломберного стола й віртуозно обіграє двох партнерів, один із яких - закоханий у неї барон. Після цього вельможа, що програв, жадає реваншу. Під час кавового ритуалу, коли Белинда відмінюється над порцелянової чашечкой, барон підкрадається до неї - і… Ні, йому не відразу вдається виконати свій блюзнірський задум. Пильні ельфи тричі, смикнувши за сережки, змушують Белинду оглянутися, однак у четвертий раз вони упускають мить. Губиться й вірний Ариэль - «дивився він у серце німфи крізь букет, раптом у серце виявився секрет; побачив сильф предмет любові земний і перед цієї тайною провиною отчаялся, захоплений врасплох, і зник, випустивши глибокий подих…» Отже, саме цей момент - коли Ариэль покинув охоронювану їм Белинду, побачивши в її душі любов (вуж не до чи того самого барона?), - став фатальним. «Зімкнула мовчачи ножиці ворожнеча, і локон відділився назавжди». Барон переживає тріумф, Белинда - досаду й злість. Ця центральна пісня поеми - пік, розжарення напруженого протиборства: немов продовжуючи тільки що закінчену ломберну партію, де масті йшли війною друг проти друга, а королі, тузи, дами й інші карти вели складні сховані маневри, - під зводами палацу закипають людські страсті. Белинда й барон позначають тепер два ворожих і непримиренних полюси - чоловічий і жіночий

У четвертій пісні в дію вступають злі парфуми, що вирішують скористатися моментом. Скорбота Белинди по викраденому локоні настільки глибока й велика, що в зловмисного гнома Умбриэля виникає надія: заразити її зневірою увесь світ. От цей похмурий дух відправляється - «на закопчених крилах» - у підземні мири, де в печері ховається огидна Нудьга. У її узголів’я тулиться не менш похмура Мігрень. Поприветствовав володарку й чемно нагадавши про її заслуги («володієш кожної женщиною ти, вселяючи те капризи, то мрії; ти викликаєш у дамах інтерес те до медицини, то до писанью п’єс; гордячок змушуєш ти дуріти, благочестивих учиш ти ханжити…»), гном призвав господарку печери посіяти смертну тугу в душі Белинди - «тоді полмира вразить нудьга»!

Нудьга дістає мішок схлипів і голосінь, а також флакон скорбей, сумів і зліз. Гном радісно несе це із собою, щоб негайно поширити серед людей. У результаті Белиндой опановує все більше й більше отчаянье. Втрата локона спричиняє ланцюг нерозважних переживань і гірких безмовних питань. Справді, поміркуєте, «навіщо щипці, шпильки, гребінець? Навіщо в неволі волосся тримати, залізом розпеченим вражати?.. Навіщо нам папільйотки, нарешті?..». Ця мізантропія закінчується визнанням у байдужості до долі всього всесвіту - від кімнатних собачок до людей. Спроби повернути локон назад ні до чого не приводять. Барон любується трофеєм, пестить його, хвастає їм у суспільстві й має намір вічно зберігати видобуток. «Мій ворог жорстокий! - у серцях викликує Белинда по його адресі, - краще б у ту мить ти мені інші волосся обстриг!»

В останньої, п’ятої частини поеми напружені страсті ведуть до відкритої війни підлог. Дарма деякі тверезі голоси намагаються воззвать до жіночого розуму, резонно запевняючи, що втрата локона ще не кінець миру, а також що «пам’ятати слід серед суєти, що чеснота вище краси». Говориться й про те, що локони рано або пізно сивіють і взагалі краса не вічна, а також що нехтувати чоловіків небезпечно, тому що можна в такому разі померти дівицею. Нарешті, не треба ніколи падати духом. Однак ображене самолюбство Белинди і її повірниць повідомляє подібні резони святенництвом. Дами кричать: «До зброї!» І от уже розпалюється сутичка, лунають крики героїв і героїнь і тріскотить китовий вус корсетів. Злобливий гном Умбриэль, сидячи на канделябрі, «на битву з насолодою дивився».

Белинда атакувала барона, однак його не страшило це. «Його тягла єдина пристрасть - у їй в объятьях смертю хоробрих упасти…» Він зволів би заживо згоріти в купидоновом вогні. У палкій бійці знову виявилася істина, що чоловіки й жінки необхідні один одному й створені друг для друга. І їм краще прислухатися до голосу власних почуттів, чим до шепоту парфумів

Ну а локон? НА ЖАЛЬ, він тим часом сгинул, зник, непомітно для всіх, мабуть, по велінню небес, що вирішили, що володіти цим скарбом неварті прості смертні. Цілком ймовірно, переконаний автор поеми, локон досяг місячної сфери, де перебуває збіговисько загублених предметів, колекція порушених обітниць і т.п. Локон воспарил, щоб бути предметом поклоніння й оспівування поета. Він черід зіркою й буде сіяти й посилати своє світло на землю

Pages: 1 2