На інший день став Степан працювати, а малахіт так і відлітає, так ще королек з витком попадати сталі, а в того-у племінник^-те, - скажи на милість, нічого доброго ні, всі обальчик так обманка йде. Отут наглядач і сметил справа. Побіг до прикажчика. Так і так.

- Не інакше, - говорить, - Степан душу нечистій силі продав

Прикажчик на це й говорить:

- Це його справа, кому він душу продав, а нам свою вигоду поиметь треба. Пообіцяй йому, що на волю випустимо, пущай тільки малахітову брилу в сто пудів знайде

Велів все-таки таки прикажчик розкувати Степана й наказ такої дав - на Красногорке роботи припинитися

- Хто, - говорить, - його знає? Може, цей дурень від розуму тоді говорив. Та й руда там з міддю пішла, тільки чавуну псування

Наглядач оголосив Степанові, що від е

го потрібно, а той відповів:

- Хто від волі відмовиться? Буду намагатися, а чи знайду - це вуж як щастя моє підійде

Незабаром знайшов їм Степан брилу таку. Виволокли її наверх. Пишаються, - от-де ми які, а Степанові волі не дали. Про брилу написали панові, той і приїхав із самого, слышь до, Сам-Петербурху. Довідався, як справа була, і кличе до себе Степана

- От що, - говорить, - даю тобі своє дворянське слово відпустити тебе на волю, коли ти мені знайдеш такі малахітові камені, щоб, виходить, з них вирубати стовпи не менше п’яти саджений долиною

Степан відповідає:

- Мене вуж раз обплели. Учений я ноне. Спершу вільну пиши, потім намагатися буду, а що вийде - побачимо

Пан, звичайно, закричав, ногами затупотів, а Степан одне, своє:

- Ледве було не забув - нареченій моєї теж вільну пропиши, а те що це за порядок-сам буду вільний, а дружина вкрепости.

Пан бачить - хлопець не м’який. Написав йому актовий папір

- На, - говорить, -тільки намагайся, дивися

А Степан все своє

- Це вуж як щастя пошукає

Знайшов, звичайно, Степан. Що йому, коли він все нутро гори вызнал і сама Господарка йому підсобляла. Вирубали із цієї малахитаны стовпи, які їм треба, виволокли наверх, і пан їх на приклад у саму головну церкву в Сам- Петербурхе відправив. А брила-та, котру Степан спершу знайшов, і посейчас у нашім місту, говорять. Як рідкість неї бережуться

Хворый-Те придумав дробовичок завести й на полювання занадився. І всі, слышь- до, до Красногорскому рудника ходить, а видобутку додому не носить. В осенях пішов так-те та й з кінцем. От його ні, от його немає… Куди подівся? Збили, звичайно, народ, давай шукати. А він, слышь-до, на руднику у високого каменю мертвий лежить, рівно посміхається, і ружьишечко в нього відразу в сторонці валяється, не стрелено з нього. Які люди перші набігли, казали, що біля небіжчика ящерку зелену бачили, так таку більшу, яких і зовсім у наших місцях не бувало. Сидить начебто над небіжчиком, голову підняла, а сльози в їй так і каплют. Як люди ближче підбігли-вона на камінь, тільки її й бачили. А як небіжчика додому привезли так обмивати сталі - дивляться: у нього одна рука накрепко затиснута, і ледве видно з її зернятка зелененькі. Полнехонька жменя. Отут один знаючий трапився, подивився збоку на зернятка й говорить:

- Так адже це мідний смарагд! Рідкісний- камінь, дорогою. Ціле багатство тобі, Настасья, залишилося. Звідки тільки в нього ці камінчики?

Настасья - дружина-те його - пояснює, що ніколи небіжчик ні про які такі камінчики не проказував. Скриньку от дарував їй, коли ще нареченим був. Більшу скриньку, малахитову. Багато в їй добренького, а таких камінчиків немає. Не видывала.

Стали ті камінчики з мертвої Степановой руки діставати, а вони й розсипалися в пил. Так і не дізналися в ту пору, звідки вони в Степана були. Копалися потім на Красногорке. Ну, руда й руда, бура, з мідним блиском. Потім уже хтось вызнал, що це в Степана сльози Господарки Мідної гори були. Не продав їх, слышь-до, нікого, таємно від своїх зберігав, з ними й смерть прийняв. А?

От вона, виходить, яка Мідної гори Господарка!

Худому з нею зустрітися - горі, і доброму - радості мало.

Pages: 1 2

Збережи - » Переказ сюжету казки Бажова «Мідної Гори Господарка» . З'явився готовий твір.