Свидригайлов розповідає Раскольникову про смерть своєї дружини, запевняючи, що ні в чому не винуватий, що з Дуней теж вийшло все случайно, що він мав найкращі наміри, а жінки іноді «дуже люблять бути ображеними, незважаючи на все видиме обурення». Дружину він лише два рази хлистиком стьобнув, «але адже є такі жінки, з якими й самий що ні на є прогресист за себе поручитися не зможе… Про читання-те листа (Дуняшиного) чули?».

Свидригайлов розповідає, що був замолоду шулером, гульвіс, робив борги. За борги ж його посадили у в’язницю. Відразу й підкрутилася Марфа Петрівна, що викупила його з в’язниці за «тридцять тисяч срібників». Жили в селі 7 років безвиїзно, а вона все це час документ про цих 30 тисячах на чуже ім’я тримала, на випадок, якщо він здумає збунтуватися. Але це Свидригайлова не стискувало, Марфа Петрівна на іменини подарувала йому й цей документ, і пристойну суму грошей. Свидригайлов розповідає, що йому вже тричі була примара Марфи Петрівни. Свидригайлов сам говорить про себе, що він, можливо, хворий, що він людина «розпусний і дозвільний», але що між ним і Раскольниковим є багато загального. Він пропонує Раскольникову допомога в тім, щоб розбудувати весілля Дуни й Лужина. Сварка із дружиною у Свидригайлова вийшла через те, що вона «сфабрикувала» це весілля. Свидригайлов говорить, що йому від Дуни нічого не треба, що він єдино хоче, щоб вона не виходила за Лужина, і як компенсація готова їй дати 10 тисяч рублів. Просить Раскольникова передати це Дуне. Говорить, що й Марфа Петрівна згадала неї в заповіті (3 тисячі рублів).

Просить про одну зустріч із Дуней, говорячи, що незабаром жениться на «одній дівиці» або «відправиться у вояж» (мається на увазі самогубство). Іде. Розкольників з Разумихиним ідуть до Дуне й матері в нумера. Туди ж приходить Лужин. Напружена атмосфера. Мати й Лужин говорять про Свидригайлове і його дружину. Лужин повідомляє історію, зі слів покійної Марфи Петрівни, про те, як Свидригайлов був у знайомстві з якийсь Ресслих, процентщицей. У тої жила далека родичка, років чотирнадцяти, глухоніма. Її знайшли на горищі що повісилося. Надійшов донос, що нібито Свидригайлов «жорстоко образив її», що й послужило причиною самогубства. Стараннями й грошима Марфи Петрівни донос був ліквідований. Лужин розповідає про слугу Пилипі, якого нібито Свидригайлов катуваннями також довів до самогубства. Дуня заперечує, що Пилип був іпохондрик, «домашній філософ», і повісився скоріше від глузувань, а не від катувань Свидригайлова, що при ній, навпроти, зі слугами звертався добре й ті його поважали, хоча й винили в смерті Пилипа. Розкольників повідомляє, що Свидригайлов був у нього, що Марфа Петрівна залишила Дуне за заповітом гроші. Починається з’ясування непорозуміння між Раскольниковим і Лужиним. Відбувається скандал. Лужина виганяють, тому що з’ясовується, що він наклепник (його інтерпретація того, чому Розкольників віддав Соні гроші). Лужин іде, обурюючись і виношуючи плани мести. Він спеціально збирався взяти в дружин дівчину бідну, щоб неї облагодіяти й тим самим над нею безроздільно панувати

Крім того, він розраховував за допомогою дружини зробити кар’єру, тому що відмінно розумів, що в петербурзькому суспільстві гарна й розумна жінка буде залучати до себе увага й сприяти його просуванню по службі. Тепер через Раскольникова все звалилося, розкольників тим часом розповідає Дуне й матері про речення Свидригайлова, додаючи, що, на його думку, від Свидригайлова нічого гарного чекати не доводиться. Разумихин радується «відставці» Лужина й починає розвивати ідеї про те, що на ці гроші плюс його, Разумихина, тисячу, що дісталася від дядька, можна зайнятися книговиданням і т.д. Розкольників згадує про вбивство й іде, говорячи рідним, що, бути може, вони востаннє бачаться. Разумихин доганяє його, Розкольників просить не залишати матір і сестру. Потім Розкольників направляється до Соні. Бідна кімната з убогою обстановкою. Говорять про Мармеладове й Катерине Іванівну. Соня любить їх, незважаючи ні на що, і жалує. У Катерини Іванівни сухота, і вона повинна незабаром умерти. Розкольників говорить, що діти потраплять на вулицю й з Полечкой стане те ж, що із Сонею. Та не хоче в це вірити й говорить, що бог не допустить. Розкольників заперечує, що бога немає. Потім встає перед нею на коліна, а на протести Соні відповідає, що він не їй поклонився, а «всьому стражданню людському». Потім запитує, чому Соня не кінчає життя самогубством. «А з ними-те що буде?» - відповідає Соня. Розкольників розуміє, що бачить перед собою чиста істота, що зуміло залишитися духовно незамараним, незважаючи на навколишній його бруд. Соня часто молиться богові, а на комоді Розкольників зауважує Євангеліє, що, як з’ясовується, Соні подарувала Лизавета, сестра вбитої старухи-процентщици.

Соня дружила з нею, служила по вбитої панахиду. Розкольників просить Соню почитати Євангеліє. Та читає епізод про воскресіння Лазаря (якого Ісус повернув до життя). Розкольників говорить Соні: «Підемо разом, ми обоє прокляті». «Треба зламати всі й страждання взяти на себе. Волю й владу… головне - влада! Над всею дрожащею твариною й треба всім мурашником! Якщо не прийду завтра, про все почуєш сама, і тоді пригадай всі мої теперішні слова… Якщо ж прийду завтра, то скажу тобі, хто вбив Лизавету». Іде. У сусідній кімнаті в цей час перебуває Свидригайлов і підслухує. На наступний ранок Розкольників іде у відділення пристава слідчих справ - до Порфирія Петровичу. Порфирій Петрович дуже хитрий, уміє розплутувати самі складні справи, і Розкольників знає це. Порфирій Петрович вникає в психологію Раскольникова. Розповідає, як люди роблять злочини, на чому і як попадаються - один «натури своєї не розрахував, все прекрасно зробив, а потім у невідповідний момент у непритомність ляснувся».

Розкольників розуміє, що його підозрюють в убивстві, кричить: «Не дозволю!» Порфирій Петрович говорить, що знає, як Розкольників ходив після вбивства на квартиру баби, розмовляв із двірником і т.д. Розкольників кричить, щоб Порфирій Петрович «подавав факти», майже видає себе. Раптово в кімнату уривається арештований Миколай і зізнається, що він убив бабу і її сестру. Порфирій Петрович у розгубленості. Розкольників іде. Але Порфирій Петрович говорить йому, що вони ще побачать. Перед виходом Розкольників зустрічає міщанина, що при минулій зустрічі назвав його «убивец». Міщанин просить у Раскольникова прощення за «злісні думки». Розкольників на похорони Мармеладова спізнився