Царевич Кандарпакету, син пануючи Чинтамани, бачить у сні незнайому дівчину й жагуче в неї закохується. Разом зі своїм другом Макарандой він відправляється на її пошуки. Один раз уночі, виявившись на околицях гір Виндхья, він випадково підслухує розмову двох птахів. Одна з них, майна, дорікає іншу, свого улюбленого папуги, у довгої отлучке й висловлює підозра, що він змінював їй з інший майной, з якої тепер повернувся в ліс. Папуга у виправдання розповідає, що він побував у місті Паталипутре, де цар Шрингарашекхара, бажаючи видати свою дочку Васавадатту заміж, улаштував для неї сваямвару - весільний обряд вибору нареченого нареченою

На сваямвару зібралася безліч царствених здобувачів, але Васавадатта всіх їх відкинула. Справа в тому, що напередодні сваямвари вона теж бачила ‘bo сні прекрасного царевича, якого відразу ж полюбила й тільки за нього вирішила вийти заміж. Довідавшись, що кличуть цього царевича Кандарпакету, вона послала на його розшуки свою домашню майну Тамалику. Бажаючи допомогти Тамалике в її нелегкому завданні, папуга прилетів з нею в гори Виндхья.

Почувши оповідання папуги, Кандарпакету втручається в розмову птахів, знайомить із Тамаликой, і та передає йому усне послання Васавадатти, у якому царівна просить його скоріше свидеться з нею. Кандарпакету й Макаранда направляються в Паталипутру й проникають у палац Васавадатти. Там вони довідаються, що цар Шрингарашекхара, незважаючи на бажання дочки, неодмінно хоче видати її за царя парфумів повітря - видьядхаров. Тоді Кандарпакету вирішує бігти з Васавадаттой, і чарівний кінь Маноджива переносить їх з Паталипутри назад у гори Виндхья, де закохані проводять ніч

Прокинувшись на світанку, Кандарпакету, до свого жаху, виявляє, що Васавадатта зникла. Після довгих марних пошуків Кандарпакету приходить на берег океану й у розпачі хоче кинутися в його води. В останній момент його втримує від самогубства божественний голос, що обіцяє йому швидку зустріч із коханої. Протягом декількох місяців Кандарпакету бродить по прибережних лісах, підтримуючи життя одними плодами й коріннями, поки один раз на початку осіни не натрапляє на кам’яну статую, схоже на його улюблену. У любовній тузі Кандарпакету стосується статуї рукою, і воно стає живою Васавадаттой.

На розпити Кандарпакету Васавадатта розповідає, що в ранок їхньої розлуки вона пішла зібрати їм для їжі плоди дерев. Поглибившись у ліс, вона зненацька зустріла з табором, що розташувався, військом, і за нею погнався його проводир. Але відразу з’явилося ще одне військо - горцев-киратов, і його вождь теж черід переслідувати Васавадатту. Обоє воєначальника, а слідом за ними і їхніми воїнами, заради володіння Васавадаттой вступили в бій і повністю винищили один одного. Однак ще по ходу битви вони безжалісно спустошили обитель пустельників, що перебуває поблизу, і святий глава цієї обителі, порахувавши Васавадатту винуватницею случившегося, прокляв її, перетворивши в кам’яну статую. Строк прокльону повинен був скінчитися - як і трапилося насправді, - коли статуї торкнеться майбутній чоловік царівни

Після довгоочікуваної й щасливої зустрічі Кандарпакету й Васавадатта направляються в столицю царства Кандарпакету. Там їх уже чекає Макаранда, і обоє царя-батька, Чинтамани й Шрингарашекхара, урочисто святкують весілля сина й дочки, відтепер назавжди избавившихся від всіх тривог і нещасть