Дон Аббондио, священик маленької деревеньки, розташованої в тій частині озера Комо, де воно загортає до півдня між двох гірських кряжів і все порізано виступами й затоками, на заході дня 7 листопада 1628 р. вертається додому після приємної прогулянки. Він уже готовий повернути на стежку, що веде до села, як його шлях перепиняють дві лиховісні фігури. Їхнє одіяння, зовнішність і звички - в обох голови зав’язані зеленою сіткою з великою кистю, довгі вуси закручені, до шкіряного ременя прикріплена пара пістолетів, величезний кинджал і палаш із яскраво начищеним ефесом - не залишають сумнівів щодо роду їх занять

Це так звані брави, лихі молодці, яких наймають для різноманітних, у тому числі досить сумнівних, доручень. У бідного дона Аббондио моментально душа йде в п’яти й він болісно намагається пригадати, чи не провинився він у чому-небудь проти сильних миру цього. Від імені свого хазяїна, молодого й розгнузданого феодала дона Родриго, брави вимагає, щоб дон Аббондио скасував призначене на завтра вінчання місцевого селянського хлопця Ренцо Трамальино і його нареченої Лючии Монделли. Нещасний священик - добра людина й нікому не бажає зла, але зовсім не має левину відвагу й тому уникає будь-яких зіткнень, а раз вуж вони його торкнулися, завжди встає на сторону найсильнішого, даючи зрозуміти слабкому, що в душі він йому не ворог. Терзає каяттями совісті й ще більш гострими приступами страху, він проводить болісну ніч. Ранком до нього приходить виряджений дощенту Ренцо Трамальино - двадцятилітній хлопець, з юного років залишившись без батьків, має невеликий клаптик землі й займається прядінням шовку, що дає йому скромний, але стійкий дохід. Він згоряє з нетерпіння з’єднатися з улюбленої Лючией і хоче обговорити з доном Аббондио останні деталі майбутньої весільної церемонії. Але священик зустрічає сяючого нареченого без звичайної привітності й зніяковіло й путанно пояснює йому, що вінчання відбутися не може - на тобто вагомі причини. Весілля відкладається на тиждень. Балакуча служниця дона Аббондио Перпетуя, що священик напередодні довірив страшну таємницю, поселяє в серце Ренцо сумніву. Він із пристрастю допитує дона Аббондио, говорить зі своєю нареченою й розуміє нарешті, у чому заковика: нахабний дон Родриго випробовує ніжні почуття до гарненького Лючии. Порадившись, Ренцо й мати нареченої Аньезе вирішують, що наречений повинен прихопити із собою чотирьох каплунів, відправитися у велике село Лекко й знайти там довгого, худого, плішивого адвоката із червоним носом і малиновою родимкою на щоці, якого всі кличуть Крючкотвором, - він знає всі закони й допоможе знайти вихід зі скрутного стану

Адвокат охоче погоджується, але, як тільки він чує згадування про страшного дона Родриго, поспішає відскіпатися від невдачливого клієнта й навіть повертає зв’язаний по ногах живий «гонорар». Лючии спадає на думку думка звернутися по допомогу до ченця сусіднього монастиря капуцинів батькові Христофорові, перед авторитетом якого відмінюються навіть самі страшенні самодури. Цей уже літній чернець відомий не тільки своїм благочестям, але й неухильним виконанням двох обов’язків, які він сам собі добровільно наказав: утихомирення розбратів і захисту скривджених. Батько Христофор відважно відправляється в лігвище звіра, якого сподівається приборкати благаннями або ж описом борошн, що очікують його в загробному житті. Бурхлива бесіда не має рішуче ніякого ефекту - дон Родриго, його настільки ж нахабний миланский кузен дон Аттилио й п’яні гості піднімають ченця на сміх і він залишає розкішну віллу, призвавши проклятья на голову нечестивого хазяїна. Залишається останній засіб - обвінчатися без згоди дона Аббондио, але в його присутності. Для цього потрібно привести двох свідків. Наречений говорить: «Це моя дружина», а наречена - «Це мій чоловік». Всі всі чули, святе таїнство вважається що свершились. Головне - застати священика врасплох і не дати йому врятуватися втечею. Богобоязлива Лючия із працею погоджується на сумнівне речення своєї матері й Ренцо. Її переконують лише погрози Ренцо вбити дона Родриго й поява біля їхнього будиночка похмурих фігур. У наступний вечір, коли вже стемніло, вони намагаються здійснити свій намір. Заручені й свідки обманом проникають у будинок священика, і Ренцо вимовляє належні слова, Але дон Аббондио квапливо накидає скатертину на голову Лючии, не даючи їй закінчити обряд, і запекло кличе рятуйте! Треба загальне замішання, стривожений лементом священика паламар спросонья кидається на дзвіницю й ударяє в найбільший дзвін. По щасливому збігу, шалений дзенькіт змушує ретируватися й невеликий загін брави під предводительством розпачливого шибеника Гризо, посланий доном Родриго, щоб викрасти Лючию. Нещасні заручені й Аньезе, що під час «операції» відволікала увагу вірної служниці священика Перпетуи, біжать у монастир Пескаренико до батька Христофорові. Під покривом ночі віддані йому люди переправляють утікачів на протилежний берег озера й везуть у Монцу, де Лючию бере під своє заступництво високопоставлена черниця Гертруда. Їй, останньої дочки могутнього князя, ще до народження було уготована чернече життя, як і всім сестрам і братам, крім старшого, котрому батько хотів у цілості залишити величезний стан. Всупереч своєму бажанню й кипінню молодих страстей вона стає послушницею приблизно за рік до появи в монастирі Лючии, до якої вона відразу ж почуває розташування

Ренцо, попрощавшись із жінками, відправляється в Милан, куди попадає в самий розпал голодного бунту, коли зневірені городяни грабують і громлять пекарні й штурмують будинок провіантмейстера. Зненацька для себе Ренцо стає народним трибуном і висловлює по-крестьянски здорові думки про суспільний устрій. Він зупиняється на ніч у харчевні, замовляє вечерю й, випивши одну-дві пляшки гарного вина, дозволяє собі зайво сміливі судження про дії влади. Хазяїн харчевні вважає своїм обов’язком попередити поліцію про небезпечного бунтівника. На наступний ранок двоє поліцейських і чиновник по кримінальних справах піднімають його з постелі й пропонують випливати за ними. По шляху його звільняє збуджена юрба. Побоюючись ще раз потрапити в неприємну переробку, Ренцо залишає Милан і відправляється в провінцію Бергамо (у ту пору Миланское герцогство перебуває під іспанським пануванням, а Бергамо належить Ясновельможній республіці Венеції - варто перейти ріку Адду, і ти вже за кордоном). Тут у селі живе його двоюрідний брат Бортоло, у якого Ренцо зустрічає привітний прийом і який улаштовує його на роботу у своїй прядильні. У той же день 13 листопада, коли Ренцо приходить до Бортоло, у Лекко прибуває гонець із приписанням заарештувати випадного злочинця Лоренцо Трамальино й у кайданах перепровадити його в Милан, де він стане перед правосуддям. Шалений дон Родриго, у якого з рук вислизнув жаданий видобуток, зловтішається й затіває нові підступи. Він жадає помсти й реваншу. За допомогою впливового миланского родича, члена Таємної ради, він домагається покарання перекірливого батька Христофора - його перекладу з Пескаренико в далекий Римини. Шибеник Гризо довідається, де ховається Лючия, і дон Родриго замишляє її викрадення з монастиря. Дрібний хижак звертається за підтримкою до жахливого могутнього заступника, ім’я якого історія не зберегла, тому надалі він буде зватися Безіменним

Pages: 1 2