Переказ роману Германа МЕЛВИЛЛА «Тайпи»

Улітку 1842 р. американське китобійне судно «Долли» після піврічного плавання досягає Маркизского архіпелагу в Полінезії й кидає якір у бухті острова Нукухива. Тут один з матросів (згодом, перед тубільцями, він назве себе Томом), не бажаючи більше виносити капітанського самодурства й жорстокості й думаючи до того ж, що рейс може надмірно затягтися, вирішує залишити корабель. Але суднова угодаа, що каждый матрос підписав, наймаючись на китобоец, фактично віддає його на час плавання у владу капітанові. Тому просто залишитися на березі неможливо: необхідно бігти й кілька днів потім ховатися від погоні, що висилається за моряком, що дезертирував, однаково як за випадним каторжником, поки пошуки не закінчаться й судно знову не вийде в море. Оскільки архіпелаг недавно колонізований французами, та й суду під іншими прапорами нерідко заходять у бухту, Том розраховує, що зможе згодом надійти на одне з них і в такий спосіб повернутися в цивілізований мир,

Він збирає відомості про острів і його мешканців, щоб розробити план втечі. За словами тубільців, що живуть на околицях бухти, родючі долини, розділені гірськими кряжами, існують і в інших частинах острова, і населяють їхні різні племена, що ведуть один з одним нескінченні війни. Найближча з таких долин належить миролюбному плем’ю хаппер. За нею же лежать володіння грізного плем’я тайпи, чиї воїни вселяють непереборний страх всім іншим остров’янам. Саме їхнє ім’я жахливо: на місцевому прислівнику слово «тайпи» означає «аматор людського м’яса». І слава, про їх що йде, такого ім’я цілком відповідає. Французи не зважуються висадитися в їхній долині. Тубільці з бухти показують фляки від ран, отриманих у зіткненнях з ними. Існує також легенда про англійське судно, на якому кровожерливі тайпи подчистую вирізали команду, обманом заманивши корабель до своєму бережуся

Том розуміє, що в самій бухті вкритися йому ніде: досить буде капітанові пообіцяти тубільцям звабні подарунки – його відразу відшукають і видадуть. Якщо ж піти в глиб острова – є чималий ризик стати видобутком канібалів. Але з’ясувавши, що остров’яни селяться лише глибоко в долинах, оскільки побоюються, у силу постійної ворожнечі, близькості іноплемінників, а на піднесених місцях взагалі уникають з’являтися інакше як для того, щоб спуститися заради війни або грабежу в долину до сусідів, доходить висновку, що, зумівши непомітно пробратися в гори, зможе залишатися там досить довго, харчуючись плодами й фруктами. До того ж і відплиття корабля в цьому випадку не залишиться непоміченим – з гори йому буде відкритий вид на всю затоку. Спершу Том не помышляет про супутник, але, спостерігаючи за іншим молодим матросом на прізвисько Тоби, угадує й у ньому бажання розстатися з китобойцем і повідомляє його свій план. Вони вирішуються бігти разом.

Зійшовши на берег разом з іншими матросами, Тоби й Том, скориставшись заливним дощем, ховаються в заростях. Ще до заходу вони досягають самого піднесеного місця в центрі острова. Дійсність, однак, обманює їхні очікування. Ніде поблизу не видно спуска в долини – гірський ландшафт, пересічений обривами й хребтами, тягнеться наскільки сягає око, а серед дерев, що виростають тут, немає тих порід, чиї плоди могли б служити їжею. Утікачі розподіляють свій убогий хлібний запас і приступають до пошуків більше благодатного притулку

Кілька днів вони те спускаються в ущелини, то карабкаются на обриви. Ночують на каменях, спорудивши листяну покрівлю, що, однак, не рятує від дощу. Хліб підходить до кінцю. У Тома починається лихоманка, а нога, що запалилася до того ж, заважає йому рухатися далі. Перед ним відкривається одна з долин, але, памятуя про тайпи, вони не відразу вирішуються ввійти в неї. І лише переконавшись, що подальше лазание по скелях їм уже не під силу, направляються туди, покладаючись на провидіння й сподіваючись, що долина ненаселена або населена дружніми хаппарцами.

Хазяї в долини все-таки є, і зустрічі з ними не доводиться чекати довго. Незабаром утікачі попадають у тубільне село, і їхньою юрбою оточують її цікаві мешканці. Тубільці, хоча й трохи настороженны, у цілому цілком дружелюбні – тим більше що Том вчасно підносить у подарунок захоплені з корабля шматок ситцю й пачку тютюну. Тім і Тоби вже не сумніваються, що все зложилося вдало й що саме хаппарским гостинністю вони зараз користуються. Але отут-те, коли Том за допомогою жестів і деяких відомих йому слів місцевої мови намагається порозумітися з тубільним вождем, і з’ясовується, що вони перебувають серед людожерів тайпи.

Дикуни, яких Тоби й Том бачать навколо себе, зовсім не вселяють їм жаху, та й розводити вогонь, щоб негайно присмажити прибульців, ніхто тут начебто б не поспішає. Однак Тому важко позбутися від підозри, що за зовнішньою люб’язністю остров’яни приховують який-небудь кровожерливий задум, і привітний прийом – усього лише прелюдія до жорстокої розправи. Але проходить ніч, ще один день – нічого не відбуваються; аборигени цікаві як і раніше, але вже починають звикати до присутності в селі білих людей. Їх оселили в будинку знаменитого воїна Мархейо, у служіння до Того призначений молодий тубілець Кору-Кору, його не залишає без уваги перша красуня Файавэй, а місцевий знахар намагається, правда безуспішно, вилікувати йому ногу. З ногою вже настільки зле, що Том майже не здатний ходити. Тому він просить Тоби пробратися назад у бухту й спробувати повернутися звідти за ним на французькій шлюпці або хоча б по суші з потрібними ліками. Тайпи виражають прикрість і прямій протест із приводу того, що один з гостей збирається їх покинути. Однак жалюгідний стан Тома переконує їх у необхідності цього. У супроводі Мархейо Тоби відправляється до границь території тайпи, і незабаром старий воїн вертається один, а через кілька годин тубільці знаходять Тоби пораненим і без почуттів: «дружелюбні» хаппарцы напали на нього ще до того, як він встиг ступити на них землю

Але люди з бухти, виявляється, і самі відвідують ці місця. Незабаром на узбережжя долини тайпи з’являються кілька шлюпок. Всупереч очікуванням, збуджені тубільці й не збираються нападати на їхню команду, але несуть на берег плоди для обміну. Скільки Том не просить Кори-Кору допомогти йому добратися туди ж, той відмовляється навідріз. Тоби ж остров’яни чомусь не перешкоджають, і він відправляється з ними, щоб повідомити прибулої, у якому тяжкому становищі виявився його товариш, і попросити допомоги. Але коли до результату дня тубільці вертаються в село, Тоби серед них немає. На схвильовані розпити Тома йому пояснюють, що його друг пішов із човнами й обіцяв повернутися через три дні. Однак ні в призначений строк, ні пізніше Тоби не з’являється, і Том не знає, кого йому підозрювати: чи самого Тоби в низькому зрадництві або дикунів у тім, що вони тайкома обробили із чужоземцем, Але так чи інакше ясно, що відтепер він наданий власній долі

Через багато років, давно вже повернувшись в Америку, Том зустріне Тоби, і той розповість йому, що дійсно відправився в бухту, повіривши обіцянці, що на наступний же день звідти буде вислана за Томом шлюпка зі збройними людьми, але був обманом утриманий капітаном корабля, якому невідкладно були потрібні матроси, і вивезений вморе.

Залишившись на самоті, уважаючи своє положення безвихідним, Том упадає в апатію. Але поступово інтерес до життя вертається до нього. Спостерігаючи побут і звичаї тубільців, засновані на системі табу, він доходить висновку, що думка, що існує про остров’ян, глибоко помилково, зате так звана цивілізована людина, з його диявольським мистецтвом у винаході знарядь убивства, що повсюдно несе із собою лиха й руйнування, – по праву може вважатися самою кровожерливою істотою на землі. У селі Тома вважають уже настільки своїм, що пропонують нанести на особу обов’язкову для членів плем’я татуювання – і йому коштує більших праць відмовитися від цього речення. Ставляться до нього з більшою повагою. Заради того, щоб він міг прокотити в човнику по озеру прекрасну Файавэй, на час навіть відміняється, шляхом якихось обрядових хитрувань, найсуворіше табу, що забороняє жінкам вступати в човни. Але думки про долю Тоби як і раніше не дають йому спокою. І хоча серед сушених людських голів, випадково знайдених їм у будинку Мархейо, голови Тоби не виявляється, така знахідка не додає Тому бадьорості – тим більше що одна з голів, безсумнівно, належала білій людині. Тубільці ретельно приховують від нього все, що може свідчити про їхній канібалізм. Однак шила в мішку не приховаєш: після сутички із сусідами-хаппарцами Тім визначає по залишкам бенкету, що воїни тайпи з’їли тіла вбитих ворогів

Pages: 1 2

Збережи - » Переказ роману Германа МЕЛВИЛЛА «Тайпи» . З'явився готовий твір.

Переказ роману Германа МЕЛВИЛЛА «Тайпи»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.