Торговельне й ділове життя кипить у всіх вуличках і провулках Кита-міста, коли погожим вересневим ранком недавно, що повернувся в Москву Андрей, Дмитрович Палтусів - тридцатипятилетний дворянин помітної й своєрідної зовнішності - заходять у банк на Ильинке й зустрічається там з директором - своїм стародавнім приятелем Євграфом Петровичем. Поговоривши про те, наскільки російські люди відстають усе ще від німців у фінансових справах, Андрій Дмитрович перераховує чималу суму грошей на свій поточний рахунок, а потім відправляється в трактир на Варварці, де в нього вже призначений сніданок з будівельним підрядником Сергієм Степановичем Калакуцким.

З’ясовується, що Палтусів палко бажає розбагатіти, пустившись на виучку до гостинодворским Титам Титичам, і стати, таким чином, одним із дворян-«піонерів» у справі, де поки царюють іноземці й купці, але для успіху йому потрібний почин. Прийнявши на себе обов’язку «агента» Калакуцкого, він перебирається на Никольскую, у ресторан «Слов’янський базар», де змовляється пообідати в «Ермітажеві» з Іваном Олексійовичем Пиріжковим, котрого пам’ятає ще по навчанню в університеті. До обіду є ще час, і, виконуючи доручення Калакуцкого, Палтусів заводить знайомство з Осетровим - «ділком з університетських», що розбагатів на річковому промислі в низов’ях Волги, а дія переноситься в ряди старого гостиного двору, де перебуває «комора», що належить фірмі «Мирона Станицина сини».

З’являється Ганна Серафімівна - двадцатисемилетняя дружина старшого співвласника - і, пред’явивши своєму «распустехе» чоловікові векселя, видані їм однієї з його коханок, вимагає, щоб Віктор Миронович, одержавши відступне, зовсім усунувся від справ. Той змушений погодитися, і Ганна Серафімівна, кілька хвилин побалакавши із заглянувшим на вогник і душевно симпатичним їй Палтусовим, відправляється з діловими візитами - спочатку до вірного друга - банкірові Безрукавкину, потім до тіточки Марфі Миколаївні. Ставши із сьогоднішнього ранку повновладною господаркою величезної, хоча й розстроєній фірмі, Станицина потребує підтримки й одержує неї. Особливо славно почуває вона себе в колі «молоді», що збирається в тетушкином будинку, де виділяються емансипована дочка Марфи Миколаївни Любаша і їхній далекий родич Сеня Фляків, недавно минулий курс навчання фабричній справі в Англії й Вамерике.

Через місяць, дощовим жовтневим ранком, читач виявляється в розкішним, вибудуваним самим модним архітектором особняку комерції радника Євлампія Григоровича Нетова. Це свого роду музей московско-византийского рококо, де все дихає багатством і, незважаючи на купецьке походження хазяїв, витонченим, аристократичним стилем

Одне лихо: Євлампій Григорович давно вже живе «у разногу» зі своєю дружиною Марією Орестівною й панічно її боїться. От і сьогодні, чекаючи чергового «надзвичайної розмови» з норовливою супутницею життя, Нетов рано ранком вислизає з будинку й відправляється з візитами. Одержавши корисні наставляння в дядька - «мануфактурного короля» Олексія Тимофійовича Взломцева, він відправляється до іншого свого родича - Капітонові Феофилактовичу Червоноперому, що славиться в середовищі підприємців грубою зарозумілістю й демонстративним слов’янофільством. Нетову найвищою мірою неприємно мати які б те не було справи з «мужланом» Червоноперим, але виходу немає: треба погодити інтереси всіх потенційних спадкоємців умираючого патріарха московського купецтва - Костянтина Глібовича Лещова. До Лещову, отже, і останній у цей ранок візит Євлампія Григоровича. Але й отут невдача: довідавшись, що ні Взломцев, ні Нетов, побоюючись скандальних наслідків, не хочуть ставати його виконувачами духівниці, Лещов виганяє Євлампія Григоровича, свариться із дружиною, з адвокатом, знову й знову переписує свій заповіт, засновуючи в одному з пунктів спеціальну школу, що повинна буде носити його ім’я

А боязкий, багаторазово принижений за кілька годин Євлампій Григорович поспішає додому, на зустріч із обожненої, але його дружиною, що нехтує. І довідається, що Марія Орестівна, виявляється, уже твердо вирішила на зиму, на рік, а може бути, назавжди покинути його, на самоті виїхавши за кордон. Більше того, вона вимагає, щоб чоловік той^-те-нарешті-те перевів на її ім’я частина свого стану. До глибини душі вражений цими звістками, Нетов не сміє навіть ревнувати, коли бачить Палтусова, що направляється з візитом до Марії Орестівні

Вони останнім часом стали частенько видаться, хоча мотиви їхнього зближення різні: Нетова явно спонукувана серцевою схильністю, а Палтусів - усього лише мисливським азартом, оскільки жіночі принадності Марії Орестівни його нітрохи не хвилюють і, як він сам зізнається, немає в ньому ніякої поваги ні до «дворянящимся міщанок», ні взагалі ні до кого з нових московських буржуа. Проте він охоче приймає на себе обов’язку повірника в справах Марії Орестівни. Нетов, у свою чергу, довірчо повідомляє Палтусову, що має намір покласти дружині п’ятдесят тисяч річного змісту й, явно приміряючись до швидкої самітності, починає розмову про те, що йому теж, мол, набридло все життя ходити «на помочах» і настав час брати свою долю у власні руки. відвага, Що Прокинулася раптом, спонукує звичайно, що конфузиться Евлампия, Григоровича дуже вдало виступити на похоронах Лещова. Про цей успіх Марії Орестівні розповідає її брат Микола Орестович Леденщиков, без особливого блиску подвизающийся на дипломатичному поприщі, і це мало-мало примиряє її із чоловіком. До того ж мадам Нетова розуміє, що, розставшись із Ев-лампием Григоровичем, вона негайно ж одержить у нахлібники свого «незначного» брата. Її рішучість похитнута, так до того ж доктор, що приїхав на виклик, зненацька натякає Марії Орестівні, що вона, бути може, стане незабаром матір’ю. Нетов, довідавшись про це, божеволіє від радості, а Марія Орестівна… «Не бажане народження здорової дитини представилося їй, а власна смерть…»

Через ще два місяці, на різдвяному тижні, дія переноситься в одноповерховий будиночок на Спиридоновке, де під водійством восьмидесятилітньої Катерини чи Петрівни не в убогості живе велике дворянське сімейство Долгушиних. У дочки Катерини Петрівни оніміли після безпутної молодості ноги; зять, вийшовши у відставку генералом, промотав, пускаючись в усі нові й нові афери, не тільки власні засоби, але й тещині; онуки Петя й Ника не задалися… Одна надія на двадцатидвухлетнюю онученяті Тасю, що мріє про театральну сцену, але, до нещастя, що не має грошей навіть на навчання. Із приниженнями вимоливши в борг сімсот рублів у брата Ники, у черговий раз гарний куш, що зірвав, у картах, Тася просить ради й підтримки спочатку в давнього друга будинку Івана Олексійовича Пирожкова, а потім у свого далекого родича Андрія Дмитровича Палтусова. Вони із тривогою дивляться на театральну майбутність Таси, але розуміють, що іншим шляхом молодій безприданниці, мабуть, не вирватися із сімейної «покійницькій». Тому Пиріжків для того, щоб дівчина склала собі подання про акторське життя-буття, вивозить її в театральний клуб, а Палтусів обіцяє познайомити з акторкою Грушевої, у якої Тася могла б надалі брати уроки

Сам же Палтусів продовжує подорожувати по «колах» післяреформеної Москви, з особливим смутком відвідуючи «катакомби», як він називає стародворянские Кухарську, Пречистенку, Сивцев Вражек, де доживає своє століття що розорилося й виродилася знать. Зустрівшись із сорокалітньою князівною Куратовой, він гаряче доводить їй, що дворянство вже зійшло з історичної сцени й майбутнє належить комерсантам, чиї батьки хрестили чоло двома перстами, але чиї діти зате гуляють у Парижі з наследними принцами, заводять вілли, музеї, протегують людям мистецтва

Почуваючи себе «піонером» у світі капіталу, Палтусів з охотою зустрічається із самими різними людьми - наприклад, зі старим поміщиком і шанувальником Шопенгауэра Куломзовим, що, чи ледве єдиний у дворянському середовищі, зберіг стани, але й те завдяки лихварству. Особливо ж милий і приємний Андрієві Дмитровичеві «епікуреєць» Пиріжків. 12 січня, у Татьянин день, вони разом їдуть на торжество в університет, обідають в «Ермітажеві», вечеряють в «Стрельне», а вечір завершують на Грачевке, що славиться своїми публічними будинками

Зневірившись у тім, що Палтусів хоч коли-небудь виконає обіцянка звести її з акторкою Грушевої, Тася Долгушина приїжджає в мебльовані кімнати мадам Гужо, де живе Пиріжків, і звертається до нього з тим же проханням. Іван Олексійович і радий би удружити, але не хоче, як він говорить, брати гріх на душу, уводячи шляхетну дівчину в неналежне їй суспільство. Розгнівана Тася самостійно довідається адреса Грушевої і є до неї без усяких рекомендацій. Бажаючи випробувати майбутню ученицю, Грушева велить їй розіграти сцену з «Жартівників» А. Н. Островського перед артистом Рогачовим і драматургом Сметанкиним. Іскра божа в Тасе начебто б виявлена, і дівчину залишають слухати нову комедію, що склав Сметанкин.

Pages: 1 2