Вони поповзли до чагарнику - спереду Рибалка, за ним Сотників. Це був довгий, виснажливий шлях. Сотників не встигав за товаришем, а іноді й зовсім завмирав у сніжній борозні, і тоді Рибалка, розгорнувшись, вистачав його за комір шинелі й тяг за собою. Він також знесилився - мало того, що допомагав Сотникову, ще волок на собі обидві гвинтівки, які увесь час звалювалися зі спини й застрявали в снігу. Ніч стемніла, у похмурому серпанку зовсім пропав місяць - це, можливо, і врятувало їх. Правда, з-під пагорка два рази ляснули постріли - напевно, той поліцай все-таки щось помітив

Абияк добравшись до краю чагарнику, вони залягли між м’яких засніжених купин - темні гілки вільшняка непогано приховували їх у нічних сутінках. Рибалка був весь мокрий - танув сніг у рукавах і за коміром кожушка, від рясного поту змокла спина. Він так утомився, як не утомлювався, напевно, ніколи в житті, і безпомічно лежав ниць, лише поглядаючи убік пагорка: чи не біжать за ними. Але позад нікого не було, поліцай хоч і помітив щось, але переслідувати, напевно, не наважився - отут недовго було й самому схлопотать кулю

Рибалка підхопив його під руку, і Сотників нарешті встав; сильно припадаючи на поранену ногу, зробив два кроки. Це підбадьорило Рибалки - якщо людина на ногах, те, напевно, не все загублено. А те, як приполз до Сотникову й довідався, що той поранений, стало не по собі: що він міг зробити з ним у такому положенні? Тепер Рибалка потроху став заспокоюватися, подумавши, що, може, ще або вдасться вивернутися

За допомогою Рибалки Сотників незграбно переступив раз і іншої. Вони полізли в негустий тут, низькорослий чагарник з пухким і досить глибоким снігом. Сотників однією рукою тримався за Рибалку, а іншої хапався на ходу за захололі гілки вільшняка й, сильно припадаючи на поранену ногу, щосили намагався ступати швидше. У груди в нього все хрипіло з якимось негарним присвистом, іноді він починав глухо й болісно кашляти, і Рибалка весь стискувався: їх легко могли почути видали. Але він мовчав. Він уже не запитував про самопочуття - не даючи собі перепочинку, наполегливо тяг Сотникова крізь заросли

За чагарником після лощини, оказавшейся досить просторим замерзлим болотом, знову почався крутуватий підйом на пагорок. Вони навскіс видрали на нього, і Рибалка відчув, що сили його на результаті. Він уже не в змозі був підтримувати Сотникова, що всі грузнее осідав донизу, та й сам так знеміг, що вони, не змовляючись, майже одночасно звалилися в сніг. Потім, зосереджено й голосно дихаючи, довго лежали на схилі з дивною байдужістю до всього. Правда, Рибалка розумів, що з мінути на мінуту їх можуть наздогнати поліцаї, він увесь час чекав їхнього фатального окрику, але однаково тіло його було безсило здолати утому, що скувала

Може, чверть години через, трохи справясь із подихом, він повернувся на бік. Сотників лежав поруч і дрібно тремтів вознобе.

- Патрони залишилися?

- Одна обойма, - глухо прохрипів Сотників

- Якщо що, будемо відбиватися

- Не дуже відіб’єшся

Дійсно, із двадцятьома патронами не довго протримаєшся, думав Рибалка, але іншого виходу в них не залишалося. Не здаватися ж зрештою в полон - прийде битися

- И звідки їхній чорт приніс? - Рибалка з новою силою почав переживати случившееся. - От уже дійсно: лихо одна не ходить…

Сотників мовчачи лежав, із чималим зусиллям придушуючи стогони. Його потемніле на холоднечі, знівечене болем особа із щетиною, що заиндевели від подиху, раптом здалося Рибалці майже незнайомим, чужим, і це викликало в ньому якісь кепські передчуття, Рибалка подумав, що справи напарника, очевидно, зовсім погані

- Дуже болить?

- Болить, - буркнув Сотників

- Терпи, - грубувато побадьорив Рибалка, придушуючи в собі мимовільне й зовсім недоречне тепер почуття жалості. Потім він сіл на сніг і почав заклопотано оглядати місцевість, що здалася зовсім незнайомої: якесь горбкувате поле, недалекий лісочок або гайок, а де був великий, потрібний їм ліс, він не мав про тім ніякого поняття. Закрутившись під час втечі в чагарнику, він раптом перестав розуміти, де вони перебувають і в якому напрямку можна вийти ксвоим.

Це відгукнулося в душі новою тривогою - не вистачало ще заблудитися. Він хотів заговорити про це із Сотниковым, але той лежав поруч, начебто не почуваючи вже ні тривоги, ні холоднечі, що ставала усе нестерпніше на холодному вітрі в поле. Розпаленіле при ходьбі тіло дуже незабаром почав пробирати мороз. Поки, однак, утома приковувала їх до землі, і Рибалка вдивлявся в сутінкові околиці, болісно міркуючи, куди податися

Він намагався визначити це, марне відновлюючи в пам’яті їхній плутаний шлях сюди, а інстинкт самозбереження наполегливо штовхав його в напрямку, протилежному чагарнику, за яким їх наздогнала поліція. Здавалося, поліцаї знову з’являться по їхньому сліді звідти, отже, треба було йти в протилежну сторону

Коли це почуття остаточно опанував ім. Рибалка встав і повісив на плече обидві гвинтівки

Година через вони вже далеко відійшли від болота й сліпо тяглися пологим польовим косогором. Рибалка почував, що незабаром почне світати, що на результаті останні годинники ночі й що вони тепер дуже просто можуть не встигнути. Якщо ранок застигне їх у поле, тоді вже напевно їм не викрутитися

Поки їх рятувало те, що сніг отут був неглибокий, ноги провалювалися не так часто, як на болоті. Навколо на снігу сіріли висохлі стебла бур’яну, місцями вони здавалися ледве густіше, і Рибалка обходив ці місця, вибираючи, де було подрібніше. Він намагався не спускатися в лощину, боячись залізти там у замети, на пагорках було надійніше. Але їхній слід занадто чітко позначився на снігу - раз, оглянувшись, Рибалка злякався: так просто було їх наздогнати навіть уночі. Оглядаючись навколо, він подумав, що який би небезпечної для них не була дорога, що уже ледь їх не погубила сьогодні, але, видимо, знову треба вибиратися на неї. Тільки на дорозі можна сховати серед інших два своїх сліди, щоб не привести за собою поліцаїв влагерь.

Зі згуслих нічних сутінків ледь проступало сніжне поле з рідкими плямами чагарнику, самотніми польовими деревцями; в одному місці щось неясно зачорніло, і, підійшовши ближче, Рибалка побачив, що це валун. Дороги ніде не було. Тоді він круто згорнув нагору - іти так стало сутужніше, але з’явилася надія, що нагорі, за пагорком, все-таки здасться ліс. У лісі вдалося б зникнути, тому що поліцаї навряд чи відразу сунуться слідом - напевно, спочатку подумають і тим дадуть можливість відірватися від переслідувачів

Рибалка не вперше попадав у таке положення, але щораз йому якось вдавалося вивернутися. У подібних випадках виручали швидкість і спритність, коли єдино правильне рішення приймалося без секунди запізнення. І він ішов. Отут теж була така можливість, з невідомої причини надана їм поліцаями, і він би відмінно скористався нею, якби не Сотників. Але із Сотниковым далеко не підеш. Вони ще не піднялися на пагорб, як напарник у який вуж раз важко закашляв, кілька мінут тіло його болісно содрогалось, начебто в даремних потугах викашляти щось. Рибалка зупинився, потім повернувся до товариша, спробував підтримати його під руку. Але Сотників із працею стояв на ногах, і він опустив його на твердим, вилизаним вітром сніг

- Що, погано?

- Видно, не вибратися…

Рибалка промовчав - йому не хотілося заводити про тім розмову, нещиро обнадіювати або утішати, він сам толком не знав, як вибратися. І навіть у яку сторону вибиратися

Він недовго постояв над Сотниковым, що безсило скорчився на боці, підібравши поранену ногу. У свідомості Рибалки почали перемішуватися різні почуття до нього:

і мимовільна жалість тому, що стільки дісталося одному (мало було хвороби, так ще й підстрелили), і в той же час з’явилася невизначена досада-передчуття - як би цей Сотників не викликав лиха на обох. У цьому мінливому й невловимому потоці почуттів всі частіше стала нагадувати про себе, часом заглушаючи вся інше, тривога за власне життя. Правда, він намагався гнати її від себе й триматися як можна спокійніше. Він розумів, що страх за своє життя - перший крок на шляху до розгубленості: варто тільки піддатися переляку, занервувати, як лиха посиплються одна за іншою. Тоді вже напевно кришка. Тепер же хоча й довелося туго, але не усе ще, можливо, загублене

- Так. Ти почекай

Залишивши Сотникова лежати на снігу, Рибалка потягся по схилі нагору, щоб оглядітися. Йому все здавалося, що за пагорбом ліс. Вони стільки вже пройшли в цій ночі, і якщо йшли правильно, повинні опинитися десь поблизу від лісу

Pages: 1 2

Збережи - » Переказ повести «Сотників» - Глава сьома . З'явився готовий твір.