Шістдесяті роки - час роботи Л. Н. Толстого над романом «Війна й мир». В епопеї автор, за його словами, «любив думку народну внаслідок війни дванадцятого року». «Я намагався, - говорив він, - писати історію народу». Показавши вирішальну роль народу в історичних подіях загальнонаціонального значення, Толстой створив особливий жанр роману, грандіозну по охопленню життя й масштабам оповідання реалістичну епопею

У центрі роману «Війна й мир» перебуває зображення Вітчизняної війни 1812 року, але особливості російської армії, як і характер війни, проявляються ще в попередніх війнах з Наполеоном. У романі дане зображення двох війн: за кордоном в 1805 -1807 роках і в Росії - в 1812 році. Зображуючи війну 1805 року при Шенграбене, Толстой малює різні картини воєнних дій і різноманітні типи її учасників. Ми бачимо героїчний перехід загону Багратіона до села Шенграбен, Шенграбенское бій, мужність і героїзм російських солдатів і кепську роботу інтендантства, чесних і мужніх командирів і кар’єристів, що використають війну в особистих цілях. Типовий для штабних офіцерів Жерков, що у розпал бою був посланий Багратіоном з важливим дорученням до генерала лівого флангу

«Жерков жваво, не віднімаючи руки від кашкета, торкнув коня й поскакав. Але ледь тільки він від’їхав від Багратіона, сили змінили йому. На нього знайшов непереборний страх, і він не міг їхати туди, де було небезпечно. Під’їхавши до військ лівого флангу, він поїхав не вперед, де була стрілянина, а став відшукувати генерала й начальників там, де їх не могло бути, і тому не передав наказу».

Наказ був - негайно відступати. Через те що Жерков не знайшов генерала, французи відрізали російських гусарів, багато хто були вбиті й поранений товариш Жеркова Ростов

Як завжди зухвалий і хоробрий Долохов. Долохов «в упор убив одного француза й перший взяв за комір офіцера, що здався,». Але після цього він підійде до полкового командира й скаже: «Я зупинив роту… Вся рота може свідчити. Прошу запам’ятати…» Скрізь, завжди він пам’ятає насамперед про себе, тільки про себе; усе, що робить, робить для себе. Тут, у бої, ми зустрічаємо й двох полкових командирів. Обоє вони, професійні військові, поводяться в бої досить негідно: «…Обоє начальника були зайняті переговорами, які мали на меті образити один одного. Полки ж, як кавалерійський, так і піхотний, були досить мало приготовлені до майбутньої справи».

Вони не боягузливі ці люди, немає. Але вони не можуть забути в ім’я загального добра себе, своє самолюбство, свою кар’єру, свої особисті інтереси, скільки б гучних слів вони не говорили про честь полку і як би не показували свою турботу ополке.

Але, поряд з людьми типу Жеркова, Толстой показує й теперішніх героїв, прекрасних у своїй простоті, скромності, спритності у хвилину небезпеки, стійких і твердих у виконанні свого військового боргу. Малюючи Шенграбенское бій, Толстой з особливою симпатією показує командира Тимохіна, рота якого «одна удержалася в порядку» і, натхненна прикладом свого командира, зненацька атакувавши французів, відкинула їх, давши можливість відновити порядок у сусідні батальйонах

А от інший непомітний герой- капітан Тушин. Це «невелика, сутулувата людина». У його фігурі «було щось особливе, зовсім не військове, трохи комічне, але надзвичайно привабливе». У нього «більші, розумні й добрі очі». Тушин - це проста й скромна людина, що живе одним життям із солдатами. Під час бою він не знає ні найменшого страху, весело й жваве командує, у рішучі моменти радячись із фельдфебелем Захарченко, до якого він ставиться з більшою повагою. Із жменькою солдатів, таких же героїв, як і їхній командир, Тушин з дивною мужністю й героїзмом виконує свою справу, незважаючи на те що прикриття, що стояло поруч його батареї, пішло по чиємусь наказі в середині справи. І його «батарея…не була взята французами тільки тому, що ворог не міг припускати зухвалості стрілянини чотирьох ніким не захищених гармат». Тільки одержавши наказ відступати, Тушин залишив позицію, відвозячи два вцілілих у бої знаряддя

Отже, зображуючи військові події, Толстой не тільки представляє широкі батальні картини Шенграбенского, Аустерлицкого й Бородінського боїв, але й показує психологію окремої людської особистості, залученої в потік воєнних дій. Командуючі арміями, генерали, штабне начальство, стройові офіцери й солдатська маса, партизани - всі ці різноманітні учасники війни, носії самої різної психології показані Толстим з разючою майстерністю в найрізноманітніших умовах їх бойової й «мирної» життя. При цьому письменник, сам колишній учасник оборони Севастополя, прагне показати теперішню війну, без усяких прикрас, «у крові, у стражданнях, у смерті», із глибокою й тверезою правдою малюючи й прекрасні якості народного духу, далекого показної хоробрості, дріб’язковості, марнославства, і, з іншого боку, наявність всіх цих рис у більшості офіцерів - дворян

Одним із ключових моментів війни 1805 року, описуваної Л. Н. Толстим у романі «Війна й мир», було Шенграбенское бій. Щоб урятувати свою армію від розгрому, Кутузов послав невеликий авангард генерала Багратіона для затримки французів. Разутие, голодні солдати, змучені тривалим нічним переходом по горах, повинні були зупинити армію ворога, у вісім разів найсильнішого. Це дало б час основним нашим силам зайняти більше вигідну позицію

Об’їжджаючи війська перед боєм, що прибув у розпорядження Багратіона князь Андрій зі здивуванням відзначав, що чим ближче до ворога, тим організованіше й веселіше ставав вид військ. Солдати займалися своїми буденними справами так спокійно, начебто все це відбувалося не на очах у ворога й не перед боєм, де половина з них буде вбита

Але от французи відкрили вогонь, битва почалася, причому все відбувалося зовсім не так, як представлялося князеві Андрієві, як викладалося й говорилося в теорії. Солдати збиті в купу, але проте відбивають атаку за атакою. Французи підходять всі ближче, готується чергова атака. І в цей вирішальний момент Багратіон особисто веде солдатів у бій і стримує ворога

Спостерігаючи за діями Багратіона під час бою, Болконский зауважував, що генерал майже не віддавав наказів, але робив вигляд, що все відбувається «згідно з його намірами». Завдяки витримці Багратіона його присутність надзвичайно багато давала й командирам, і солдатам: при ньому вони ставали спокійніше й веселіше, хизувалися своєю хоробрістю

Не применшуючи значення Багратіона наприкінці Шенграбенского бою, Толстой показує, що основну роль у цьому бої все-таки зіграли прості й непомітні воїни, такі як ротний командир Тимохін. Не кількісна перевага, не стратегічні плани мудрих полководців, а наснага й безстрашність ротного, увлекшего за собою солдат, вплинуло на хід бою. Тимохін з такою розпачливою рішучістю, з однією шпажкою, кинувся на ворога, що французи злякано покидали зброю й побігли

У цьому бої вирізнився розжалуваний у солдати Долохов. Він убив одного француза, взяв у полон офіцера, що здався, і, одержавши поранення, залишився в ладі. Але після цього він доповідає полковому командирові про свої заслуги, просить запам’ятати їх. Це характерно для Долохова-он насамперед думає про себе. Навіть геройський учинок він робить, спонукуваний корисливими спонуканнями

Інший щирий герой Шенграбенского бою - артилерійський капітан Тушин. Товстої з неприхованою симпатією малює його портрет. Маленький, соромливий, з більшими розумними й добрими очами, з високим голосом, що вразив князя Андрія своєю задушевністю, людина цей робив враження зовсім не військове й навіть трохи комічне. Але саме цей маленький скромний капітан зі своїми артилеристами вирішує результат Шенграбенского бою

Діючи за власною ініціативою, Тушин підпалив село Шенгра-бен, де були зосереджені більші маси ворога. Це зупинило рух французів, які змушені були гасити пожежу, швидко разносимий вітром, що давало час для відступу нашим військам. У відповідь на дії Тушина ворог виставив проти його батареї десять знарядь. Але батарея продовжувала стріляти, хоча залишилася без прикриття, що пішло по чиємусь наказі в середині бою. Французи припускали, що саме тут були зосереджені головні сили росіян. Вони й уявити собі не могли «зухвалість стрілянини чотирьох ніким не захищених гармат».

Pages: 1 2