Переказ – МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ТА ІНСТРУМЕНТ ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Мова не лише унікальний засіб усного, писемного та електронного спілкування, але й носій усіх знань, насамперед історичних, які є компонентом кожної науки. Вона — основа інтеграції наук, розгортання міждисциплінарних досліджень, у тому числі й українознавчих. Мова є продуктом природно-історичного розвитку людства, пріоритетною ознакою окремішності етносу, нації, їх берегинею. У мові акумулюються історія, культура й духовність нації, її ментальність, суспільна свідомість, традиції, звичаї, моральні цінності.

Як відомо, історія належить до найдавніших галузей знань, витоки яких у часовому вимірі співпадають із зародженням комунікативної функції мови. У мові наших предків зафіксовані всі найважливіші поняття історичної науки, чимало з яких перекочувало в українську мову від інших народів у процесі цивілізаційних контактів, насамперед від греків, у тому числі й сам термін «історія», а також «історіографія», «археологія», «архів», «епоха», «факт», «метод» і т. д. Помітний слід у лексиці історичних знань залишився нам у спадщину від тривалого перебування українських земель у складі Польщі, Литви, Росії, Австро-Угорщини, позате домінуюче місце в ній посіли автохтонні поняття, зафіксовані давньоукраїнськими літописцями у Києві та Чернігові, Володимирі-Волинському та Галичі, творцями «Велесової книги», «Повісті минулих літ», «Слова о полку Ігоревім», церковнослуж-бових книг тощо.

Розвиваючи думку про мову як дієвий інструмент історичного пізнання варто наголосити, що будь-яке історичне дослідження розпочинається з прочитання джерела. Робота з писемними пам’ятками Х-ХУст. вимагає спеціальної мовної та палеографічної підготовки історика, знання давньоукраїнської та церковнослов’янської мов, урахування особливостей тогочасного письма, зокрема відсутності поділу тексту на речення, часто і на слова, наявності своєрідних скорочень, виносних букв тощо. Знання історії мови допомагає історику вірогідніше встановити час і місце створення пам’ятки, її авторство, забезпечити наукове


Тлумачення текстів, яке включає мовну і термінологічну фази. Інколи незнання мовної системи, особливостей лексики епохи призводить до хибних висновків. Свого часу Л. Гету та В. Сер-гієвич на основі неправильного мовного тлумачення 26-ї статті «Руської Правди», де говорилося про смердів та холопів, дійшли помилкового висновку про рабовласницький характер Київської держави.

В історичній науці важливе місце посідають лінгвістичні джерела. Лінгвістичні джерела виникли задовго до писемності й виступають як назви географічних та природних об’єктів, етносів, держав, як власні імена. Це так звані оніми, для дослідження яких застосовують методи лінгвістики, щоб глибше зрозуміти історичний зміст імен і назв, їхнє походження, проникнути в їх первісну форму, вимову, встановити час їх виникнення простежити мовну трансформацію. Заслуговують подальшого дослідження найголовніші топоніми українського народу: Русь, русичі, Україна, українці. У шкільних підручниках по-різному, інколи суперечливо трактується їхнє походження та значення, не враховується вся сукупність відомостей з цього питання. Часто не береться до уваги той факт, що найдавніша наша назва «Русь» була вкрадена північним сусідом, що слово у перекладі з латині означає «поле», «нива», «земля», а назва «Україна» походить від слова «країна», яке у мові русичів середньовіччя використовувалось як синонім слова «держава». Лінгвістичні джерела відкривають перед дослідником світ народних вірувань, звичаїв, обрядів, міфів, культури й ментальності, дають змогу заглибитись у мовну лабораторію істориків різних епох, починаючи від Нестора та Сильвестра, В. Антоновича та М. Грушевського і закінчуючи нашими сучасниками. Методи лінгвістики допомагають ґрунтовніше дослідити козацькі реєстри, універсали Б. Хмельницького, інших гетьманів, літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, «Історію Русів» та інші джерельні свідчення. Зразок умілого поєднання історичних та лінгвістичних методів дослідження «Слова о полку Ігоревім» залишив видатний історик сучасності Михайло Брайчевський. Він переконливо довів його автентичність і висловив слушні думки щодо часу створення пам’ятки та її авторства. Аналізуючи епоху, у якій творив автор, мову джерел, на які він спирався, зокрема Ігоревої пісні, історик зробив висновок про те, що «Слово…» було написане між 1187 і 1202 рр. Спостереження над мовою твору, його переобтяженням галицькою говіркою дозволили вченому припустити, що автор походив із Галича, але добре знав Київ, оскільки у тексті згадуються такі історичні


Місця, як Боричів тік, церква Святої Богородиці Пирогова тощо. Методи лінгвістики необхідні для з’ясування масштабів негативного впливу на мовне поле України теорії «зближення мов», яка вела до обкрадання словникового запасу української мови, витіснення з неї так званих архаїзмів і діалектів, засмічення суржиком. Як згадував П. Загребельний, коли він подав до видавництва історичний роман «Диво», то один з відповідальних працівників радив замінити навіть такі слова, як Виокремив, сталий, окраєць, вудженина, неубутній, кулився, архетипи Та ін. Лінгвістика потрібна також для осмислення взаємозв’язку історичного процесу та правописних норм, принципів закріплення лексичних норм у правилах, словниках та енциклопедіях (Я. Калакура; 679 сл.).

Завдання до тексту

1. Визначити тип і стиль мовлення.

2. Скласти складний план до тексту. Орієнтовний план

І. Мова — носій знань.

II. У мові предків зафіксовані поняття історичної науки. III. Мова — інструмент історичного пізнання.

1. Робота з писемними памятками Х-ХУ ст.

2. Лінгвістичні джерела.

3. Походження слова «Русь».

4. Дослідження «Слова о полку Ігоревім».

3. Лексична робота.

Автентичність — справжність.

Автохтон — корінний житель країни або місцевості; абориген, тубілець.

Акумулюватися — збиратися, нагромаджуватися, зосереджуватися.

Архетип — прообраз, ідея.

Вудженина — копчене м’ясо, шинка.

Інтеграція — доцільне об’єднання та координація дій різних частин цілісної системи.

Історіографія — 1. Наука, що вивчає розвиток і нагромадження знань з історії суспільства, а також історичні джерела. 2. Сукупність історичних творів, що стосуються певного періоду або якої-небудь проблеми; історична бібліографія.

Кулитися — сутулячись, щулитися (від холоду, вітру, страху).

Лінгвістика — наука про мову; мовознавство.


Ментальність — 1. Інтелект, розумові здібності. 2. Психіка, психічний стан.

Палеографія — допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правильного прочитання та встановлення часу та місця написання.

Топонім — власна географічна назва

Трансформація — зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей чого-небудь.

4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів.

Інтеграція, міждисциплінарний, природно-історичний, бере

гиня, акумулюватися, ментальність, Австро-Угорщина, давньо

український, Володимир-Волинський, «Велесова книга», церков-

нослужбовий, церковнослов’янський, Київська держава, онім,

топонім, по-різному, літопис Самовидця, Боричів тік, церква Свя

тої Богородиці, масштаб, теорія «зближення мов».

5. Питання до тексту.

• Що таке мова?

• Які аспекти вивчення розвитку людства акумулюються в мові?

• Які історичні події зумовили появу в мові запозиченої лексики?

• Які твори давньої української літератури згадані у статті? З якою метою?

• Чому мову вважають інструментом історичного дослідження?

• Чому в історичній науці важливе місце посідають лінгвістичні джерела?

• Доберіть синонім до слова лінгвістика?

• Чому треба продовжувати досліджувати природу топонімів Русь, Україна?

• Наведіть приклад умілого поєднання історичних і лінгвістичних методів дослідження. Розкажіть детальніше.

6. За складеним планом Переказ – ати текст.

Збережи - » Переказ – МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ТА ІНСТРУМЕНТ ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ . З'явився готовий твір.

Переказ – МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ТА ІНСТРУМЕНТ ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.