Полюбила дівчина юнака із синіми-синіми очами. І забрали хлопчиків на службу. Там він потрапив на війну й вигин. А дівчина все визирала його й плакала на місці їхнього прощання. Якось вона побачила паростки, які незабаром розцвіли сині-сині, начебто проговорювали: “Це - я, повернувся до тебе волошками”. Відтоді дівчина з нетерпінням чекала літа. А тільки-но наливалися колоски, як бігла вона в поле, щоб помилуватися очами коханого, які синіли серед полів. Довго вважалося, що волошка - це бур’ян, що засмічує посіви зернових культур, переважно озимих. Але народні цілителі довели лікувальну силу волошки й тепер лікують хвороби бруньок і сечового міхура. Волошки володіють противосудорожними й жовчогінними властивостями. Лише треба вміти правильно їх приготувати або наполягти

А дівчини, виплітаючи віночки на Івана Купала, неодмінно вплітають між квітами й волошки, як часточку синявого неба, як символ вірності

На краю невеликого хутора, під самим лісом стояла маленька хатинка. Жили в тій хатинці щасливо лісник із дружиною й донечкою-красунею. І прийшло до них нещастя: занедужала лісничиха й незабаром умерла. Залишився батько з донечкою. Тужив кілька років. А згодом привів у будинок жінку, сподіваючись, що вона буде доброю господаркою й буде любити його доню. Але зненавиділа мачуха донечку лісника за її красу. Обдаровувала її щедро хіба що стусанами. Якось дівчина ненароком розбила глечик. Схопила мачуха ременя й так побила бідолашну дівчинку, що на ній живого місця не залишилося. Так ще й з будинку вигнала: на всі чотири сторони. Батько дівчини важко працював у лісі, тижнями не бував будинку. Але в той день він відчув, що йому треба поспішити домийся

Вечоріло. Недалеко від будинку лісник почула, начебто якась собачка скиглить під кущем калини. І хоча поспішав, все-таки його начебто хтось потягнув туди. Лісник обережно розгорнув галузі й жахнувся, побачивши, як поиздевались над його дорогою донечкою. Він миттю знайшов деревій, взяв його листки міцно розім’яв пальцями й приклав до ран доні. А потім взяв її на руки й заніс у будинок. На мачуху глянув так, що вона миттю схопила свої пожитки й зникла назавжди. Лісник з донечкою-красунею надалі жили самі. А від ран і сліду не залишилося. Це деревій!