Афродіта дарує щастя тому, хто вірно служить їй. Так дала вона щастя й Пигмалиону, великому кіпрському художникові. Пигмалион ненавидів жінок і жив уединенно, уникаючи шлюбу. Один раз зробив він із блискучої білої слоновой кістки статую дівчини надзвичайної краси. Як живаючи, стояла ця статуя в майстерні художника. Здавалося, вона дихає, здавалося, що от-от вона рушить, піде й заговорить. Цілими годинниками любувався художник своїм добутком і полюбив, нарешті, створену їм самим статую. Він дарував їй дорогоцінні намиста, зап’ястя й серги, одягав її в розкішні одяги, прикрашав голову вінками квітів. Як часто шепотів Пигмалион:

- ПРО, якби ти була живаючи, якби могла відповідати на мої мовлення, про, як був би я щасливий!

Але статуя була німа

Наступили дні свята на честь Афродіти. Пигмалион приніс богині любові в жертву білу телицю з визолоченими рогами; він простяг до богині руки й з молитвою прошептав:

- ПРО, вічні боги й ти, златая Афродіта! Якщо ви можете дати всі благаючий, то дайте мені дружину, настільки ж прекрасну, як та статуя дівчини, що зроблена мною самим

Пигмалион не зважився просити богів пожвавити його статую, він боявся прогневать таким проханням богів-олімпійців. Яскраво спалахнуло жертовне полум’я перед зображенням богині любові Афродіти; цим богиня як би давала зрозуміти Пигмалиону, що боги почула його благання

Повернувся художник додому. Він підійшов до статуї, і, про, щастя, про, радість: статуя ожила! Б’ється її серце, у її очах світиться життя. Так дала богиня Афродіта красуню-дружину Пигмалиону.