80-і рр. XIX в. Святковий стіл у кабінеті в багатого норвезького комерсанта Верле. Серед гостей - викликаний із заводу в Полонині син комерсанта Грегерс (він працює там простим службовцем) і старий шкільний товариш Грегерса Яльмар Экдаль. Друзі не бачилися цілих п’ятнадцять років. За цей час Яльмар женився, у нього народилася дочка Хедвиг (їй тепер чотирнадцять), він завів свою справу - фотоательє. І, здавалося б, усе в нього прекрасно. Єдине, Яльмар не закінчив утворення через недолік у сім’ї засобів - його батька, що був компаньйона Верле, тоді посадили у в’язницю. Правда, Верле допоміг синові колишнього друга: він дав Яльмару гроші на встаткування фотоательє й порадив зняти квартиру в знайомої господарки, на дочці якої Яльмар і женився. Все це здається Грегерсу підозрілим: він свого батька знається

Як дівоче прізвище дружини Яльмара? Випадково, не Хансен? Одержавши позитивну відповідь, Грегерс майже не сумнівається: «благодіяння» батька продиктовані необхідністю «збути з рук» і влаштувати колишню коханку - адже Гина Хансен служила у Верле економкою й звільнилася з його будинку саме в цей час, незадовго до того, як умерла хвора мати Грегерса. Син, очевидно, не може простити батькові смерті матері, хоча той у ній, мабуть, не винуватий. Як підозрює Грегерс, батько женився, розраховуючи одержати велике придане, що йому проте не дісталося. Грегерс прямо запитує в батька, чи не обманював він покійну матір з Гиной, але той на питання відповідає ухильно. Тоді, рішуче відхиливши речення Верле стати його компаньйоном, син повідомляє, що він з ним пориває, У нього є тепер у житті особливе призначення

Яке саме, стає незабаром ясно. Грегерс вирішив відкрити ока Яльмару на «трясовину неправди», у яку його занурили, адже Яльмар, «наївна й велика душа», ні про що такому не підозрює й свято вірить у доброту комерсанта. Що долає, за словами батька, «гарячкою чесності», Грегерс уважає, що, відкривши Яльмару істину, він дасть поштовх до «великого розрахунку з минулим» і допоможе йому «звести на руїнах минулого новий міцний будинок, почати нове життя, створити подружній сполучник у дусі істини, без неправди й утайки».

Із цією метою Грегерс і відвідує в той же день квартиру сім’ї Экдалей, розташовану на горищному поверсі й служащую одночасно павільйоном фотоательє. Квартира повідомляється з горищем, досить просторим, щоб тримати в ньому кроликів і курей, яких старий Экдаль, батько Яльмара, час від часу отстреливает з пістолета, уявляючи, що він таким чином, як колись у Полонині, полює на ведмедів і куріпок. З Полониною зв’язані найкращі й самі гірші переживання старшого Экдаля: адже за порубку лісу саме там, на околицях їх загального з Верле заводу, його й посадили втюрьму.

Грегерс не відразу викладає перед Яльмаром гірку істину. Він придивляється до сім’ї - простуватої й вічно обтяженої турботами Гине (фактично це вона веде всі дела фотоательє й виконує в ньому всю роботу), до старого Экдалю, що вижили з розуму й очевидно зломленому в’язницею, до чотирнадцятилітнього Хедвиг - захопленій і екзальтованій дівчинці, що обожнює свого батька (як повідомляє той Грегерсу, Хедвиг приречена - доктори повідомили, що вона незабаром осліпне), нарешті, до самому Яльмару, що приховує свій паразитизм під видом безустанної роботи над винаходом, що, за його словами, повинне відновити добробут і чесне ім’я його сім’ї

Оскільки Грегерс виїхав з Полонини, а тепер до того ж ще й покинув батьківський будинок, йому потрібна квартира. Саме така підходяща кімната з окремим ходом в Экдалей у будинку є, і вони - втім, не без опору Гини - здають її синові свого благодійника. На наступний же день Верле, стурбований ворожим настроєм сина, заїжджає до нього, він хоче з’ясувати, що син проти нього замишляє. Довідавшись «мету» Грегерса, комерсант висміює його й попереджає - як би він у своєму новому кумирі Яльмаре не розчарувався. Те ж, хоча й у більше різких вираженнях, втолковує Грегерсу його сусід по поверсі, п’яниця й гуляка доктор Реллинг, частий гість у сім’ї Экдалей. Істина, відповідно до теорії Реллинга, нікому не потрібна, і не треба з нею, як з писаною торбою, носитися. Розкривши ока Яльмару, Грегерс нічого, крім неприємностей, а те й лиха для сім’ї Экдалей не доможеться. По розумінню доктора, «відняти в середньої людини життєву неправду - однаково що відняти в нього щастя». Події підтверджують справедливість його виречення

Грегерс відправляється з Яльмаром на прогулянку й викладає йому всю таємницю його сімейного життя так, як він неї бачить. Повернувшись, Яльмар громогласно повідомляє дружині, що відтепер всі дела ательє й домашні рахунки він буде вести сам - їй він більше не довіряє. Чи правда, що вона була близька з комерсантом Верле, коли працювала в нього економкою? Гина не заперечує минулий зв’язок. Правда, перед хворою дружиною Верле вона не винувата - справді, Верле приставав до неї, але все, що між ними відбулося, трапилося після смерті його дружини, коли Гина більше у Верле не працювала. Втім, все це - такі старі, по вираженню Гини, «інтрижки» , що вона й думати про їх забулася

Яльмар трохи заспокоюється. Присутній при подружнім поясненні доктор Реллинг від всієї душі посилає Грегерса до чорта й висловлює искреннее побажання, щоб він, «цей знахар, цей цілитель душ убирався восвояси. Не те він спантеличить всіх!» Зненацька до Гине приїжджає фру Сербю, домоправителька Верле. Вона приїхала до неї попрощатися, тому що виходить заміж за хазяїна, і вони негайно ж їдуть на свій завод у Полонину. Доктори Реллинга ця новина валить у зневіру - колись його й фру Сербю зв’язувало серйозне почуття. Грегерс запитує, а чи не боїться фру Сербю того, що він донесе про їхній минулий зв’язок батькові? Відповідь дана негативний: ні, вони з Верле розповіли один Одному про минуле все - їхній шлюб заснований на чесності. Фру Сербю не залишить чоловіка ні за яких умов, навіть коли він стане зовсім безпомічним. Хіба присутні не знають, що Верле незабаром осліпне?

Ця звістка, а також вручена домоправителькою Хедвиг дарча від Верле (відповідно до неї, старому Экдалю; а потім після його смерті й Хедвиг буде виплачуватися щомісячний посібник у сто крон) виводять Яльмара Экдаля з його звичайного добросердого настрою

Якщо про зв’язок минулого Гини із благодіяннями Верле він смутно догадувався, то новини про однакову хворобу очей у Верле й дочки, а також про дарчу застають його врасплох і ранять у серце. Чи можливо, що Хедвиг - дочка не його, а Верле? Гина чесно зізнається, що на це питання відповісти не може. Тоді вона, може бути, знає, скільки платить бухгалтер Верле старому Экдалю за переписування ділових паперів? Приблизно стільки ж, скільки йде на його зміст, відповідає Гина. Що ж, завтра ж ранком Яльмар піде із цього будинку, але колись він відправиться до бухгалтера й попросить його підрахувати їхній борг за всі минулі роки. Вони всі віддадуть! Яльмар розриває дарчу надвоє й разом з доктором Реллингом (у того свої прикрості) пускається проти ночі взагул.

Але, проспав у сусіда, Яльмар на інший день вертається. Він не може піти з будинку зараз же - у нічних блуканнях він втратив капелюх. Поступово Гина заспокоює його й умовляє залишитися. Яльмар навіть склеює розірвану їм зопалу дарчу (треба ж подумати й про старого батьку!). Але він завзято не зауважує улюблену їм колись Хедвиг. Дівчинка в розпачі. Напередодні ввечері Грегерс порадив їй, як повернути любов батька. Потрібно принести йому свою «дитячу жертву», зробити щось таке, щоб батько побачив, як вона його любить. Яльмар зараз дуже не злюбив дику качку, ту саму, що живе в них у ящику на горищі, - адже вона дісталася Экдалям від Верле. Комерсант підранив неї під час полювання на озері, а потім слуга його віддав утоку старому Экдалю. Хедвиг доведе свою любов батькові, якщо пожертвує заради нього дикою качкою, що вона теж дуже любить. Добре, погоджується Хедвиг, вона вмовить діда пристрілити утоку, хоча не розуміє, за що тато так на неї розсердився: нехай навіть вона не його дочку і її десь знайшли - вона про такому читала, - але адже дику качку теж знайшли, і це не заважає їй, Хедвиг, любити її!

Pages: 1 2