Пейзажна лірика Ф. И. Тютчева

Тема природи завжди цікавила багатьох російських поетів і займала одне з головних місць у їхній творчості. Барвистими пейзажами захоплювався А. С. Пушкін, оспівував природну велич і стихію романтик М. Ю. Лермонтов. У кожного художника було своє сприйняття цього непростого явища. Особливим почуттям молодості життя відзначені вірші про природу, написані Федором Івановичем Тютчевим

Як і багато поетів, Тютчев уважав, що людина – дисгармоническое, що руйнує початок у природі. Людина слабшала й фізично й духовно, вона не може протистояти своїм страстям і порокам. Це робить його вчинки хаотичного й безладними, а бажання – непостійними й непоясненими. Цих протиріч немає в житті природи, де все підпорядковано єдиному, всесвітньому закону життя. Природа самодостатня, існування її безтурботно й all soch © 2005 спокійно.

Це можна простежити на прикладі таких віршів, як “Літній вечір”, “Ранок у горах”, “Сніжні гори” і ін. У цих ліричних добутках поет підкреслює тишу, гармонію, що передають ключові слова “млість”, “шепіт”, “трепет”. Завдяки своєму поетичному таланту й тонкому почуттю життя, воно безпомилково знаходить яскраві порівняння й епітети, передаючи плавні переходи від дня до вечора, від літа до осені й ін. Наприклад, у вірші “Літній вечір” поет, щоб повніше показати принадність дня, що йде, у кожній строфі з’єднує такі слова, як “гарячий”, “ключові води”, “спека”, “розпечена куля”, “хвиля морська”. Таке зіставлення відразу викликає в пам’яті спогаду про нічну свіжість і умиротворення природи. Іншим підтвердженням думки про вічний спокій можуть служити рядка з вірша “Сніжні гори”: …

И тим часом як напівсонний Наш дольний мир, позбавлений сил, Проникнуть млістю запашної, В імлі полуденної почив. Такий опис показує нам самодостатність і отстраненность природи від людини. Вона байдужа до страстей смертних, тому що сама є вічною. Таємниче, як у перший день созданья: У бездонному небі зоряний сонм горить… У лірику Тютчева є кілька поетичних замальовок, у яких виражена заповітна мрія про можливе єднання людини й природи. Таке вірш “Осінній вечір”.

Поет передає “зворушливу, таємничу принадність” зів’янення природи, це ж почуває й ліричний герой. Прорив життєвих сил стихії добре видний у вірші “Весняна гроза”, що пронизана відчуттям нового життя, відновлення, радості. Невипадково тут повторюються слова “перший”, “молоді”, “весело”, “сміх” і ін. Вони передають розквіт природного життя. Гроза – грандіозний момент, стихія, її буйство закономірно. Саме слово “весняна” уже говорить нам про зародження й розвиток нового життя

Подібним мотивом перейнятий і вірш “Як весел гуркіт літніх бур…” гроза тут показана як раптове явище. Епітети й метафори яскраво передають розмах і силу природи, що пробудилася (“здіймаючи”, “нахлынувшая”, “необачно безумно”, “тремтить”, “широколиственно й галасливо”).

Інша тональність, у вірша “Море й стрімчак”, наповненого філософськими роздумами. Сила природи спрямована вже не на її самовідновлення, як це затверджувалося в ранній ліриці, а на руйнування, тут показана її темна, агресивна сторона. І недосяжний ідеал, і символ вічної молодості, і уособлення байдужої сили, непідвласної людині, – у такому протиріччі бачив щиру красу й сутність природної стихії великий поет XIX століття Ф. И. Тютчев

Збережи - » Пейзажна лірика Ф. И. Тютчева . З'явився готовий твір.

Пейзажна лірика Ф. И. Тютчева





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.