Пейзаж у лірику Б. Пастернаку

У вірші Б я вніс дыханье троянд, Дыханье м’яти, Лугу, осоку, косовицю, Грози розкати. Б. Пастернак Пейзаж – незмінна частина практично всієї поезії. Сам Маяковський, зневажливо отозвавшийся у своїй автобіографії про природу як речі “з”, згодом схилився перед нею “стихотворно”. Російська поезія трьох століть не мислима без пейзажу. Різними поетами опису картин природи використовувалися в різних цілях, кожний з них вкладав свій, особливий зміст у цю тему. Новою стороною обертається пейзаж і в лірику Пастернаку. Не можна сказати, що більша частина віршів Б. Пастернаку по жанрі своєму – пейзажні

У його лірику практично немає чисто “пейзажних” добутків. Однак багато хто з назв його віршів начебто відсилають нас до цього виду поезії: “Осінь”, “Август”, “Зимова ніч”, “У лісі”, “Липнева гроза”. Для розуміння подібного роду невідповідності потрібно добре знати, чим була природа для Пастернаку

Основні теми поезії автора – любов, творчість, природа – не існують у його віршах роздільно. Вони переплітаються й зливаються воєдино через цілісний авторський підхід до миру. У світі живе все, що в ньому є, природа, таким чином, нічим від інших елементів світобудови не відрізняється

Так, їй властива більша дещиця життєвої сили, але вона не унікальна щодо цього: И сади, і ставки, і огорожі, И киплячими білими криками Мирозданье - Лише страсті розряди, Людським серцем накопиченої. Тим самим затверджується повна єдність, подоба всіх форм життя. У їхньому ряді й має місце бути природа. Звідси випливає й місце й призначення пейзажу в лірику Пастернаку. У нього всі не так, як у майстра віршованого пейзажу Тютчева. Останньому доводилося доводити, що “не те, що мнете ви, природа…

у ній є душу…”. Тютчев одухотворяє природу – людським духом, він робить її паралеллю до людських страстей: ПРО Чим ти виєш, ветр нічний? Про що так ремствуєш безумно?.. Що значить дивний голос твій, Те глухо жалібний, те галасливо? Тютчев гостро почуває протиборство, що таїться в природі. Крім того, саме він розширив границі природного до масштабів космічного, і це, мабуть, єдиний збіг (хоча й не випадкове) сприйняття природи в нього й у Пастернаку. Для Пастернаку безперечна духовність усього сущого, тому що воно існує по єдиним для всього законам любові – настільки безперечна, що дається в його творчості як щось саме собою що розуміє. І не розв’язних колізій, протистоянь у нього також немає. Природа – один з багатьох обликов життя, майже, мабуть, рівний їй, але все-таки не повністю тотожний

Тому пейзаж у поезії Пастернаку так ретельно й з любов’ю “перемішаний” з побутом. Він одомашнений, приручена: Гроза у воротах. На Дворі! Перетворюючи й дуріючи, У тьмі, у розкатах, В Сріблі, Вона біжить по галереї. У Пастернаку немає різкого протиставлення природи й міста, як, скажемо, у лірику Єсеніна; тим більше немає в нього й того неприйняття миру природного, котре властиво поезії Маяковського. Природа виступає в автора як потужне що відновлює all so ch. ru 2001 2005 сили душі початок. Незвичайно точно й повно говорять об цьому наступні рядки: На Світлі немає туги такий, Котрої сніг би не виліковував. Виникає відчуття, що в Пастернаку у віршах усе – оприроде.

Майже в кожному вірші виявлена вона нам – поряд із прочим. Читаючи лірикові автора, дивуєшся його специфічному баченню миру, що проявляється в його образах, порівняннях, метафорах. Він пише: Як Бронзовою золою жаровенъ, Жуками сипле сонний сад. Предмет миру природного рівняється із предметом побуту. Ще один приклад подібного роду – порівняння шовку з льодом: И пухкий, Як лід, тріскотів і танув крісел Шовк. Такі образи в поезії Пастернаку роблять скрутним відповідь на питання, наскільки те або інший вірш можна вважати “пейзажним”.

Іноді поет зовсім вибивається зі звичного нам сприйняття й описи пейзажу. Вірш “Вітер” написано начебто в зовсім звичній нам по творчості інших поетів манері: за стінами будинку дме вітер. Однак він розгойдує не тільки ліс, але й дачу!

Тим самим будинок прирівнюється до лісу, до дерев. Порівняння з деревом знову проявляється у вірші “Сосни”: И от, безсмертні на час, Ми до лику сосон приєднані… Марина Цветаева ніколи зрівняла Пастернаку з деревом, додавши, що щоб не писав поет – це завжди природа, “повернення речей у її лоно”. Носієм природного початку в лірику Пастернаку виступає жінка. Її краса, природність, що таїться в ній здатність давати життя іншим роблять жінку ближче до природи. У вірші “Любити інших – важкий хрест” героїня – із числа таких же “основ” життя, що й весна: И принадності твоєї секрет Розгадці життя рівносильний. Звичайно в поезії інших поетів пейзажні описи супроводжуються, хоча б у деяких віршах, питаннями про розвиток природи, про її початок і кінець, про місце людини в ній. Пастернак же пише: Не треба тлумачити, Навіщо так церемонно Мареною й лимоном Обрызнута листя. Почуття побожного замилування перед життям у всіх її формах не залишало Пастернаку всю його життя

Природа, її поетичне сприйняття й відбиття в лірику, тобто те, що ми розуміємо під словом “пейзаж”, становлять один з основних мотивів його творчості. Увага поета – пильне, що не упускає ні найменших подробиць, деталей – практично в кожному його вірші звернений до прекрасного миру природи: літо й осінь, сніг і дощ, ліси й луги, гори й моря, дерева й трави оспівані їм з інтонацією радісного захвату. Пастернак не вибирає й не розділяє природу на звичну оці й екзотичну, на живу й неживу. Вона вся рівною мірою існує для його

Вона входить у його поезію нарівні з усіма іншими родами життя й нарівні із самим поетом. Вона зціляє, вона ж стає невичерпним джерелом, причиною поезії: у Пастернаку лютий – привід для того, щоб “дістати чорнила й плакати, писати про лютий ридма”. Вона є основою й метою буття: Я зрозумів життя мета й шаную Ту мету, як ціль, і ця мета - Визнати, що мені невмоготу Миритися з тим, що є квітень.

Збережи - » Пейзаж у лірику Б. Пастернаку . З'явився готовий твір.

Пейзаж у лірику Б. Пастернаку





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.