Роман "Війна й мир" у жанровому відношенні є романомэпопеей, тому що Толстой показує нам історичні події, які охоплюють великий відрізок часу (дія роману починається в 1805 році, а закінчується в 1821, в епілозі), у романі понад 200 діючі особи, є реальні історичні особистості (Кутузов, Наполеон, Олександр I, Сперанский, Ростопчин, Багратіон і багато хто інші), показані й всі соціальні шари Росії того часу: вище світло, дворянське аристократія, провінційне дворянство, армія, селянство, навіть купецтво (згадаємо купця Ферапонтова, що підпалює свій будинок, щоб він не дістався ворогові). Головна тема роману тема подвигу російського народу (незалежно від соціальної приналежності) у війні 1812 року. Це була справедлива народна війна російських людей проти наполеонівської навали. Півмільйонна армія, очолювана великим полководцем, обрушилася всією своєю міццю на російську землю, сподіваючись у короткий строк скорити цю країну. Російський народ грудьми встав на захист рідної землі. Почуття патріотизму охопило армію, народ і кращу частину дворянства. Народ винищував французів всіма дозволеними й недозволеними засобами. Створювалися кружки й партизанські загони, що винищують французькі військові з’єднання. &copy A L L S o c h. r u У тій війні виявилися кращі якості російського народу. Вся армія, переживаючи незвичайний патріотичний підйом, була повна віри в перемогу. Готуючись до Бородінського бою, солдати надягали чисті сорочки й не пили горілку. Для них це був священний момент. Історики вважають, що Наполеон виграв Бородінський бій. Але "виграний бій" не принесло йому бажаних результатів. Народ кидав своє майно й ішов від ворога. Запаси продовольства знищувалися, щоб не дісталися ворогові. Партизанських загонів були сотні. Були вони більші й маленькі, мужицькі й поміщицькі. Один загін, керований дячком, за місяць взяв у полон кілька сотень французів. Була старостиха Василиса, що вбила сотні французів. Був поет-гусарів Денис Давидов командир великого, активно діючого партизанського загону. Справжнім полководцем народної війни показав себе М. И. Кутузов. Він є виразником народного духу. От що думає про нього князь Андрій Болконский перед Бородінським боєм: "У нього не буде нічого свого. Він нічого не придумає, нічого не почне, але він все вислухає, все запам’ятає, все поставить на своє місце, нічому корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить. Він розуміє, що є щось значніше його волі… А головне, чому віриш йому, це те, що він росіянин…" Все поводження Кутузова свідчить про те, що його спроби розібратися в подіях, що відбуваються, були активними, правильно розрахованими, глибоко продуманими. Кутузов знав, що росіянин народ переможе, тому що відмінно розумів перевагу російського війська над французьким. Створюючи свій роман "Війна й мир", Л. Н. Толстой не міг пройти повз тему російського патріотизму. Товстої винятково правдиво відобразив героїчне минуле Росії, показав народ і його вирішальну роль у Вітчизняній війні 1812 року. Уперше в історії російської літератури правдиво зображений російський полководець Кутузов. Зображуючи війну 1805 року, Толстой малює різні картини воєнних дій і різноманітні типи її учасників. Але ця війна велася за межами Росії, зміст і мети її були незрозумілі й далекі російському народу. Інша справа війна 1812 року. Її Толстой і малює інакше. Цю війну він зображує як війну народн, справедливу, котра велася проти ворогів, що зазіхнули на незалежність країни. Цікаву метафору використовує Толстой для зображення дій двох армій, росіянці й французької. Спочатку дві армії, подібно двом фехтувальникам, борються за певними правилами (хоча які можуть бути правила на війні), потім одна зі сторін, відчувши, що відступає, програє, раптом відкидає шпагу, вистачає дрюк і починає "дубасити", "гвоздить" супротивника. Грою не за правилами називає Толстой партизанську війну, коли весь народ піднявся проти ворога й переміг його. "…Дрюк народної війни піднявся з усією своєю грізною й величною силою, не запитуючи нічиїх смаків і правил… піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала". Основну роль у перемозі Толстої приписує народу, тим Коропам і Власам, які "не везли сіна в Москву за гарні гроші, які їм пропонували, а палили його", тому Тихонові Щербатому із села Прохоровского, що у партизанському загоні Давидова "був самою корисною й хороброю людиною". Військо й народ, згуртовані своєю любов’ю до рідної країни й ненавистю до вор
огів-загарбникам, здобули рішучу перемогу над армією, що вселяла жах всій Європі, і над її полководцем, визнаним миром геніальним