Чи не центральне місце у творчості Пушкіна займає патріотична тема. Батьківщина для поета - це не тільки його рідні, друзі, знайомі; батьківщина - це весь російський народ. Із самого раннього дитинства Пушкіну були знайомі тяготи простої людини, його пригноблене, безправне положення. твір з оллсоч © 2005 Цьому сприяли й оповідання няньки, Орисі Родіонівни, і довге времяпрепровождение із двірським “дядьком” Микитою Тимофійовичем Козловим, і спостереження за життям двірської челяді

Саме завдяки їм маленький Олександр пізнав принадність російського простонародного миру. Перейнявшись цим миром, занурившись у нього з головою, Пушкін, як ніхто інший, зміг оспівати у своїх віршах життя рідної країни, показав невичерпні духовні багатства російського народу, його красу й самобутність. Розділяючи погляди передових людей свого часу, Пушкін дуже тонко й безпомилково відбив у своїх віршах їхньої думки й почуття, їхні прагнення й надії. Завдяки майстерності художника, ми без праці уявляємо собі характерні риси російської дійсності того часу

Із глибокою повагою й симпатією ставився поет до всіх націй своєї країни. Перед особою його музи всі народи були рівні. Разом з тим поет дуже тонко помічав особливості й своєрідність характеру кожного народу, його самобутність

Те, що всі народи - брати й повинні жити в згоді переконувало автора й те, як дружно вони виступили на захист Батьківщини в 1812 році. Взагалі ця війна, нав’язана народам Росії Наполеоном, дозволила поетові ще глибше перейнятися любов’ю до своїх співвітчизників. Як хотілося йому, тоді ще підліткові, устати в шеренги захисників, щоб не словом, а справою довести свою відданість Батьківщині

Згадуючи потім ці військові дні, поет напише: Ви помнете: текла за раттю рать, Зі старшими ми братами прощалися И в покров наук з досадою верталися, Заздрячи тому, хто вмирати Йшов повз нас… Війна, що відняла стільки життів, нарешті закінчилася перемогою. Радість поета була безмежна. Рядки, що прославляли мужність і відвагу російських людей, самі, здавалося, виливалися на папір

А як пишається поет своєю Москвою, поневолити яку так прагнув Наполеон: Дарма чекав Наполеон, Останнім щастям упоєний, Москви уклінної Із ключами старого Кремля: Ні, не пішла Москва моя До нього з винної головою. Не свято, не прийомний дарунок, Воно готовила пожежу Нетерплячому героєві. Пишаючись співвітчизниками, оспівуючи подвиги простих російських солдатів, яким до війни, та й після її, доводилося випробовувати голод, нестаток і приниження, Пушкіна одночасно із цим висміював показний “патріотизм” дворян, тих, хто в мирний час не випробовував ніяких фізичних незручностей. Їхня любов до Батьківщини була далека від теперішньої, зате як спритно вміли вони виставляти напоказ при кожному зручному випадку свою “любов”. “Хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати росіянин; хто спалив десяток французьких брошюрок, хто відмовився від лафіту й прийнявся за кислі щи”, - писав про їх Пушкін. Патріотизм Пушкіна й у тім, що він протягом всього свого життя виступав захисником пригноблених і викривачем “барства дикого”. Як щирий патріот, поет хотів бачити свою батьківщину вільної, її народ щасливим

У своїх віршах Пушкін призивав усіх, кому не байдужна доля Росії, на служіння їй: Поки Свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви! Дуже часто поет звертався у своїй творчості до героїчного минулого своєї батьківщини. Він не заперечував значимості прогресивної діяльності пануючи, але разом з тим відзначав у діях Петра I брутальність і самовладність людини, що привыкли писати свої укази “батогом”. Щастя батьківщини Пушкін бачив у волі російського народу. Тому й вся своя творчість він направив на досягнення цієї мети. Вірно служачи все життя народу, поет не помилився, коли сказав: И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив, Що в моє жорстоке століття восславил я волю И милість до занепалого призивав. И росіянин народ оцінив діяльність свого заступника

Скільки років пройшло, а нащадки не перестають виражати свою подяку великому співакові за його геніальну творчість, за його невичерпну любов до Росії. А. С. Пушкін - гордість російського народу, і вже тепер можна із упевненістю сказати: поки буде існувати планета Земля, “народна стежка” до цього великого російського генія ніколи не заросте