В організмі порушення росту тканин може виникати у зв’язку зі зміною або розладом обміну речовин і центральних систем регуляції розподілу кліток (нервових, ендокринних) , а також тканевих.

Гипербиотичеськие процеси - процеси надлишкового росту й розмноження кліток, тканин і органів. До них відносять гіпертрофію й гіперплазію кліток органів і тканин, регенерацію, пухлини (класифікація по А. Д. Адо) .

Гіпертрофія (греч. hурег - над, понад, trophe - харчування) - збільшення обсягу тканини або органа внаслідок зміни розміру окремих кліток при збереженні їхньої кількості. Гіперплазія (греч. р1asis - утворення) - збільшення обсягу тканини або органа за рахунок збільшення кількості кліток.

Гіпертрофія буває щира й помилкова. Щира гіпертрофія - збільшення обсягу тканини або органа й підвищення їхньої функціональної здатності внаслідок розростання паренхіматозних кліток, а також і інших елементів.

Прикладом є гіпертрофія гладких м’язів матки у вагітних тварин і збільшення залізистих кліток у лактаційний період, а також гіпертрофія серця при фізичній роботі. Помилкова гіпертрофія - збільшення обсягу органа при розростанні сполучної або жирової тканини.

Кількість паренхіматозних кліток при цьому залишається без змін або навіть зменшується, а функціональна здатність органа може знижуватися: наприклад, збільшення обсягу щитовидної залози при ендемічному зобі в результаті розростання її сполучної тканини або гіпертрофія молочної залози за рахунок жирової тканини.

Патологічна гіпертрофія - результат впливу несприятливих умов, що ведуть до надмірного навантаження органа: наприклад, виникнення робочої гіпертрофії серця у зв’язку зі змінами його клапанного апарата або внаслідок гіпертонії, при емфіземі легенів і ін.

Посилена робота й виникаюче рефлекторне порушення механізмів, що підвищують функціональну здатність органа, його кровообіг, харчування й трофіку, обумовлюють гіпертрофію.

Розрізняють кілька видів гіпертрофій.

Робоча гіпертрофія. Спостерігають при підвищеному функціональному навантаженні. Крім процесів фізіологічних (тренінг коней і ін.) , можуть бути й патологічні, пов’язані з виникненням різних перешкод, які доводиться переборювати працюючому органу (при звуженні стравоходу, кишечника, сечоводів, при пороках клапанів серця) .

Замісна (компенсаторна) , або вікарна, гіпертрофія можлива після видалення одного з парних органів. орган, Що Залишився, як правило, збільшується в обсязі: наприклад, гіпертрофія бруньки, надпочечников, гіпертрофія однієї частки печінки при атрофії іншої, гіпертрофія однієї частки легені при патології іншої.

У непарному органі, особливо при патології частини органа, може також виникнути компенсаторна гіпертрофія.

Прикладом може бути гіпертрофія кровотворної тканини (кісткового мозку, лімфатичних вузлів) при поразці органа кровотворення - селезінки.

Компенсаторна гіпертрофія часто сполучається з гіперплазією кліток, що спостерігають при патології як парних, так і непарних органів.

Регенераційна гіпертрофія характеризується тим, що клітки ураженого органа починають посилено розмножуватися (гіперплазія) . Відзначають це після видалення частини органа(печінки, підшлункової залози, селезінки) .

Кореляційна гіпертрофія виникає в органах, функціонально зв’язаних між собою; наприклад, після видалення щитовидної залози відбувається збільшення гіпофіза.

Робоча, замісна й регенераційна гіпертрофії мають компенсаторне значення. Під впливом різних факторів процеси гіпертрофії можуть включатися відносно швидко. Виражений тканевий ріст уже спостерігають через кілька доби. Відзначається збільшення числа мітозів. Залежно від особливостей органа й існуючих умов строк появи максимальної гіпертрофії у тварин наступає на 20 - 180-й день.

Експерименти показали, що істотно на розвиток гіпертрофії впливають характер годівлі тварини й діяльність регулюючих систем. Наприклад, значна компенсаторна гіпертрофія бруньки відзначається в результаті підвищеного вживання білка в кормі.

У деяких випадках механізмом процесу гіпертрофії, очевидно, можуть бути нервово-ендокринні впливи.

Мається на увазі гіпертрофія здорової бруньки при ушкодженні іншої (пієлонефрит) . Однак при недоліку соматотропного гормону передньої частки гіпофіза або при тиреоидектомии компенсаторна гіпертрофія бруньки затримується.

Регенерація - відновлення тканин, органів, окремих частин живих істот, подвергшихся руйнуванню або втраті. У процесі еволюційного розвитку в організмі виникла відповідна пристосувальна реакція.

Вона має велике значення не тільки для здорового організму, але й для хворого.

Розрізняють регенерацію фізіологічну й патологічну.

Фізіологічна регенерація - постійне відновлення відмерлих кліток молодими. Цей процес відбувається протягом всього організму життя. Інтенсивні процеси регенерації виявляють при відновленні кліток крові, епидермиса слизуватих оболонок. До них відносять також линку ссавців і птахів, ріст різців у гризунів і ін. Патологічна регенерація - процес відновлення ушкоджених тканин і органів після дії надзвичайних подразників.

Тихорєцька регенерація. У тварин, що коштують на більше низькому щаблі розвитку, процеси йдуть більш повно.

У ссавців регенерувати можуть клітки всіх чотирьох видів тканин, але в різному ступені. Великою регенераторною здатністю володіють менш диференційовані тканини, чим високодифференцированние. У регенерації тканин також має значення стадія онтогенетичеського розвитку організму.

Регенеративна здатність виявляється більше значної в ембріональному періоді життя.

Регенерація сполучної тканини. Пухка сполучна тканина має особливо високу здатність до регенерації. Найбільше активно регенерують интерстициальние елементи, що дуже важливо при запаленні й при раневом процесі. У цих випадках іде утворення сполучно тканного рубця, що заміщає виникаючий дефект.

Кісткова тканина також здатна до вираженої регенерації.

Основними елементами, що відновлюють ушкоджену кісткову тканину, є остеобласти (малодифференцированние камбіальні клітки кісткової тканини) .

Активно регенерують сухожилля, фасції, менш активно - хрящі (регенерують не клітки хрящової тканини, а перихондрии) і дуже слабко - жирова тканина.

Регенерація епітеліальної тканини. Вираженою здатністю до регенерації володіють епітеліальні тканини - багатошаровий плоський епітелій шкіри, рогова оболонка ока. У процесі загоєння ран важливе значення має регенерація епидермиса. Відзначається висока регенераторна здатність епітелію слизуватої оболонки в порожнині рота, губ, носа, шлунково-кишкового тракту, сечовому міхурі й ін. Процеси регенерації можливі в паренхімі печінки, бруньок, слинних залоз і ін.

При наявності дратівних факторів, значно посилюючі процеси регенерації, ріст епітеліальної тканини стає патологічним. Можуть виникнути атипичние розростання епітелію й утворення в різних органах злоякісних пухлин.

Регенерація м’язової тканини виражена значно слабкіше, ніж тканин епітеліальної й сполучної.

Поперечнополосатие м’язові волокна регенерують шляхом амитотичеського розподілу кліток здорової тканини, що граничать із ушкодженою ділянкою.

Надалі утворилися на кінцях ушкодженого м’яза своєрідні колбовидние випинання (м’язові бруньки) зливаються.

У результаті відбувається відновлення поперечної исчеренности в ушкоджених м’язових волокнах.

Гладка муськулатура відносно слабко регенерує й може відбуватися завдяки митотичеському розподілу гладкомишечних кліток.

Регенерація нервової тканини. Нервова тканина має погану здатність до регенерації. Експерименти показали, що нервові клітки периферичної й вегетативної нервової системи, рухові й чутливі нейрони спинного мозку досить слабко піддаються регенерації. Навпаки, аксони нервових кліток (крім кори, підкіркові вузли) регенерують краще. Крім того, у процесі відновлення нерва істотне значення мають шванновськие клітки (леммоцити) . Вони формують своєрідні трубочки, у які й вростають волокна, що регенерують, центрального кінця повреиденного (перерізаного) нерва. У мозку, де роль шванновських кліток замінена клітками глии, регенерація нервових волокон відсутній.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » Патофізіологічні процеси в тканинах . З'явився готовий твір.