Дорога від будинку до моєї школи лежить через сквер. Особливо подобається мені кленова алея. Високі старі клени. Улітку під ними густа тінь, провесною земля тут засіяна дрібними квіточками лимонного кольору, які видають ледь кислуватий приємний аромат. А восени клени особливо гарні. Як підходить їм яскраво-жовтий одяг! У місячному сяйві або похмурому дні дерева розливають світло. Один раз, як завжди, я йшов у школу й раптом зупинився. Мою увагу залучив старий клен, між двома нижніми товстими галузями якого, з’єднаними зі стовбуром, виросло маленьке деревце. Це явно був не клен. Листочки в мініатюрного деревця сиділи на коротеньких черешках. Маленькі, темно-зелені, на вид щільні, різьблені. Яким образом на клені виросло дерево, назва якого я не знав, як воно могло з’явитися там?

Після школи я зайшов у читальний зал бібліотеки й розповів Зої Михайлівні про своє відкриття. По Лісовій енциклопедії ми з’ясували, що клен дав у себе притулок в’язу. А пояснення цьому могло бути простої. Колись вітер заніс на клен насіннячко в’яза, воно знайшло притулок в ущелині між галузями. Ґрунтом для нього став мохи, що росло на клені. Воно було густо обсипане землею. Це вітер-сівач подбав, щоб насіннячко не загинуло. Воно прижилося, і от тепер це був сіянець біля тридцяти сантиметрів. Дуже зворушливо; старе могутнє дерево й несміливий паросток. Клен не погубив чужинця, навпаки - здавалося, що його міцні галузі й стовбур захищають сіянець. Але ж деревце повинне ростити самостійно! На клені воно рано або пізно засохне

Я вирішив розповісти про усім своєму другові, однокласникові Олегу. У нас народився план. Сіянець треба пересадити в ґрунт. Тут же, у сквері, ми знайшли місце неподалік від клена. Довелося прийти до клена із драбиною: інакше до паростка не дотягтися. За допомогою дитячого совка ми обережно, щоб не ушкодити корінь, відокремили від клена й посадили на вподобаному нами місці. Щодня ми з Олегом проходили мимо, цікавилися, як наш підопічний. Він був бадьорий і, здавалося. Вязчик благополучно пережив зиму, а навесні він весь покрився зеленим різьбленим листочком. «Посадив дерево - духовно став більше багатий», - прокоментувала бабуся, коли я повів неї показати наше деревце

«Давай, Валерію, вести літопис цього дерева, - запропонувала бабуся. - Заведи спеціальний щоденник і спостерігай за саджанцем. А поки що ми його сфотографуємо. Цікаво буде зрівняти років за п’ять фото з деревцем-красенем, у якого перетвориться боязкий поки що вязчик».