Пояснюючи «Історію одного міста», Салтыков-Щед-Рин затверджував, що це книга про сучасність. У совре-менности він бачив своє місце й ніколи не вважав, що створені їм тексти будуть хвилювати його далеких по-томков. Однак виявляється достатнє количе-ство причин, завдяки яким його книга залишається предметом і приводом для пояснення подій совре-менной читачеві дійсності. Однієї з таких причин, безсумнівно, є при-їм літературного пародіювання, що активно використовує автор. Особливо це помітно в його « Обра-Щении до читача», написаному від імені останнього архіваріуса-літописця, а також в окремих главах « Ис-Тории одного міста».

Об’єктом пародіювання тут є тексти давньоруської літератури, і зокрема «Слово про пол-ку Игореве», «Повість минулих літ» і «Слово про по-загибель землі Росіянці». Всі три тексти були каноничес-кими для сучасного письменникові літературознавства, і необхідно було виявити значну эстетичес-кую сміливість і художній такт, для того щоб уникнути вульгарного їхнього перекручування. Пародія - особливий літературний жанр, і Щедрін виявляє себе в ньому щирим художником

Те, що він робить, він робить тонко, розумно, добірно й смішно. «Не хочу я, усі права захищені 2001-2005 подібно Костомарову, сірим вовком нишпорити по землі, ні, подібно Соловйову, сизим орлом ширяти під облакы, ні, подібно Пипіну, розтікатися думкою по древу, але хочу ущекотать прелюб’язних мені глуповцев, показавши миру їхні славні справи й предобрий той корінь, від якого знамените це древо произ-росло й галузями своїми всю землю покрило». Так на-чинается глуповская літопис. Величний текст «Слова об полицю Игореве» письменник організує зроблений-але по-іншому, помінявши ритмічний і значеннєвий ри-сунок. Салтиков-Щедрін, використовуючи сучасні йому канцеляризми (у чому, безсумнівно, позначилося те, що він виправляв у місті В’ятці посада правителя губернс-який канцелярії), уводить у текст імена істориків Косто-Марова й Соловйова, не забувши при цьому й свого приятеля - літературознавця Пипіна

Таким чином, пародируемый текст надає всієї глуповской літопису якесь достовер-ное псевдоісторичне звучання, одночасно укази-вая на сучасну, майже фейлетонне трактування історії. А для того щоб остаточно «ущекотать» читате-ля, трохи нижче Щедрін створює густий і складний пас-саж за мотивами «Повести тимчасового років». Згадаємо щедринских головотяпів, які «об усе головами тяпают», гущеедов, боржників, рукосуев, куралесов і зіставимо їх з галявинами, «живучими самі по собі», з радимичами, дулібами, древлянами, «живучими по-скотски», кривичами. Історична серйозність і драматизм рішення про заклик князів: «Земля паша великий і рясна, а по-рядка в ній немає. Приходите княжити й володіти нами», - стає в Щедріна історичною несерйозністю, тому що мир глуповцев - це мир перевернений, зазеркаль-ный. І історія їх задзеркальна, і закони її зазеркаль-ные, діють за принципом «від противного». Князі не йдуть володіти глуповцами. А той, хто нарешті согла-шается, ставить над ними свого ж глуповского « злодія-новотора».

И будується «преприродно прикрашений» місто Глу-По в на болоті, у сумовитому до сліз пейзажі. «ПРО, світле світло-гавкаючи й прекрасно прикрашена, земля Російська!» - возвы-шенно викликує романтичний автор «Слова про по-загибель землі Росіянці». Історія міста Глупова - це противоистория. Вона -гротескна й пародійна опозиція дійсного життя, опосередковано, через літописи, що висміює саму історію

И тут почуття міри не змінює авто-ру ніколи. Адже пародія як літературний прийом по-зволяет, спотворивши й перевернувши реальність, побачити її смішні й гумористичні сторони. Але Щедрін ні на мінуту не забуває, що предметом його пародій яв-ляется серйозне. Не дивно, що в наш час сама «Історія одного міста» стає об’єктом пароди-рования - як літературного, так і кинематографичес-кого. У кіно Володимир Вівчарів зняв довгу й доста-точно сумовиту стрічку «Воно». У сучасній літературі В. Пьецух здійснює стильовий експеримент під на-званням «Історія одного міста в новітні часи», намагаючись показати ідеї градоправительства в радянські часи

Однак спроби перевести Щедріна на дру-гой мова закінчилися, на мою думку, нічим і були благополучно забуті, що свідчить про те, що унікальна значеннєва й стильова тканина «Історії…» може бути перепародировапа тільки сатиричним талантом - якщо не більшим, те рівним таланту Салты-Кова-Щедріна