Розв’язання проблем, які розробляються в українському мовознавстві, передбачає, перш за все, виявлення та аналіз чинників, що формують семантику речення, і з’ясування диференційних ознак, із сукупності яких складається тип його структурно-семантичної організації.

Різноманітні граматичні форми, які раніше розглядалися розрізнено і формально, сучасна синтаксична наука розглядає комплексно, у взаємозв’язку форми і змісту речення як багатоаспектної одиниці. Це стосується і поняття вставності та вставленості конструкцій, які займають у структурі речення позицію граматично не зв’язаних з реченням компонентів. Іншими словами, “внесення”, “вставляння” у речення додаткових компонентів, які співвідносяться зі змістом основного складу речення, виходить за межі підрядних, сурядних, детермінантних чи предикативних зв’язків і називається парентезою. “Парентеза (гр. parenthesis) – це внесення чи вставлення у реченнєву структуру будь-яких елементів, що співвідносяться зі змістом базового складу

Речення або ж його конструктивних частин і які виходять за межі усталених синтаксичних зв’язків, котрі можуть реалізуватися між компонентами основного змісту” [Беляев 2001, с. 289].

Парентетичні конструкції досить різноманітні за функцією та структурою, проте об’єднані загальною функцією: внесення суб’єктивної модальності, яке передається особливою суб’єктивно-модальною формою (чи конструкцією), тобто передає “ставлення мовця до повідомлюваного”, а також привнесення у загальний план змісту речення додаткової інформації, принагідного авторського зауваження.

Беручи до уваги ті чи інші модально-смислові ознаки, розташування в структурі речення, Ю. Бєляєв виділив чотири характерні ознаки вставності конструкцій: функція вираження оцінки, ставлення мовця до повідомлюваного; лексико-семантична узагальненість, абстрактність; морфологічна строкатість слів і розмаїття синтаксичної структури складників; вільна позиція в базовому реченні (пре-, інтер-, постпозиція) [Бєляєв 2001, с. 291-292].

Ознаками ж вставленості, за А. Загнітком, є: 1) неможливість займати препозиції щодо реченнєвої структури; 2) можливість самостійного вираження об’єктивного змісту і вільного вживання поза межами речення (тобто йому притаманна наявність параметрів, характерних для власне-реченнєвого утворення (предикативність, інтонаційне та смислове оформлення, структурна членованість, формальна організованість); 3) здебільшого виокремлення дужками або тире [Загнітко 2001, с. 257].

Вивченням синтаксичної природи вставлених конструкцій займалося чимало мовознавців (І. Вихованець, А. Загнітко, А. Грищенко, К. Городенська, Н. Гуйванюк та ін.), проте у тлумаченні синтаксичного явища “вставленості” ще й досі немає одностайності, а тому це питання є актуальним на сьогодні. Одні лінгвісти відносять його до конструктивного рівня речення, інші – до комунікативного. А. Загнітко вважає, що варто розрізняти два варіанти явищ, до яких застосовується термін “вставленість”: 1) факти письмового мовлення, в яких визначальну функцію відіграє пунктуація; 2) факти, в яких визначальну роль відіграє синтаксична структура. Ці факти збігаються тільки частково. Щодо першого, то вставлена конструкція – це будь-яка частина тексту, вміщена у дужки. Це може бути слово, член речення, група речень. За другим варіантом, вставлення – це частина висловлення, особливим способом співвіднесена з іншими його частинами (на письмі може позначатися по-різному – дужками або тире) [Загнітко 2001, с. 253].

Про диференціацію вставних та вставлених компонентів К. Шульжук зазначає: “На відміну від вставних слів, словосполучень і речень, що виражають суб’єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленої ним думки, вставлені слова, словосполучення і речення виражають такі додаткові повідомлення чи побіжні асоціативні зауваження, які доповнюють, уточнюють, розвивають зміст висловлення, вказуючи на якість деталі чи нові факти, що не були передбачені в перший момент формулювання думки” [Шульжук 2004, с. 169].

Вставлені конструкції більш самостійні і більш віддалені від суб’єктивно-модальних значень, характерних для вставних конструкцій. Чимало побіжних зауважень і асоціативних доповнень безпосередньо не пов’язуються зі змістом основного повідомлення. Це дає підставу деяким мовознавцям стверджувати, що структури із вставленими конструкціями оформлюються “як специфічні складні речення інтерпозиційним або постпозиційним приєднуванням” [Жайворонок 1980, с. 16-17]. Тобто особливістю цих одиниць є й те, що вони не можуть стояти на початку речення, оскільки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати свої думки. Однак вони можуть розташовуватися за межами основного речення, наприклад: Говоріть. Я весь увага, як заряджений стрічкою магнітофон… Але я знаю, що ви, коли навіть говорите правду, самі дуже сумніваєтесь в цьому. (Бо у ваших устах правда таке ж рідкісне явище, як гаманець, набитий премією…) (О. Чорногуз).

Однак іноді, на думку О. Галайбіди, вставні слова наближаються до вставлених, коли вони: а) служать засобом вираження емоційної оцінки повідомлюваних фактів чи явищ дійсності; б) вказують на джерело повідомлення; в) сприяють діалогізації вислову [Галайбіда 1998, с. 81].

А. Загнітко говорить про наближеність вставлених конструкцій до парцельованих і приєднувальних, які також порушують цілісність реченнєвої структури. Подібність вставлених конструкцій до приєднувальних виявляється в їх додатковості, а до парцельованих – в їх асоціативному типі зв’язку з основним виявом речення [Загнітко 2001, с. 511].

На досить високий стилістичний потенціал “вставлення” конструкцій звернув увагу А. Кунін, зазначаючи, що цей прийом “є одним із художніх засобів, який використовується для підвищення експресивності та емоційності висловлення” [Кунін 1973, с. 13]. При створенні іронії використання вставних і вставлених конструкцій вносить ще й імпліцитну суб’єктивно-оцінну модальність.

Метою нашої наукової розвідки є визначити роль парентетичних конструкцій у створенні іронічного ефекту, проаналізувати їх функції і ознаки у формально-граматичному аспекті та з погляду прагматики.

Вставлені конструкції пов’язуються з комунікативно-прагматичними інтенціями мовця, з намірами підтвердити, уточнити висловлене доповненням його власних оцінок. Використовуються вони і з метою привнесення додаткового повідомлення, зіставлення, спостереження, принагідного зауваження, що виникають у процесі мовленнєвого акту. У загальний зміст висловленої оцінки чи у зміст самого “вставленого” повідомлення може бути вкладено також певний відтінок змісту, котрий органічно доповнюватиме основне повідомлення. Маємо на увазі передусім іронічний смисл, вкладений в суб’єктивно-модальні форми, що супроводжують зміст речення, наприклад: Перша делегація з викладеною на папері і завчасно виготовленоюпетицією (у клуні на пшеничних збоїнах цілий тиждень готували) Прибула з хутора Ладури (О. Ковінька). У наведеному прикладі вставлена конструкція містить іронізування автора над укладачами “петиції”. Без такого вставленого компонента іронічного ефекту досягнуто не було б.

Можемо зазначити, що при розгляді вставлених конструкцій з іронічним значенням автосемантичність посідає другорядну позицію. На перший план виводиться комунікативний аспект. Як зазначає С. Походня, “і формально автосемантичні, і синсемантичні речення, прочитані окремо, за смислом будуть неіронічні (як все речення). Лише поєднання основного і вставного чи вставленого компонентів, зображення ситуації і вияв авторського ставлення до неї дає можливість правильно оцінити співвідношення теми і реми висловлювання і адекватно декодувати його. Рема ж несе в собі модальність і є таким чином комунікативним центром такої конструкції” [Походня 1989, с. 42].

Щодо механізму створення іронії в реченнях, ускладнених вставленими конструкціями, то він будується за загальним принципом побудови іронічного висловлення: буквальний зміст висловленого суперечить засобам його передачі. Для ілюстрації візьмемо приклад: І як наставала весна, то газда Семен Непийвода мусив був на своїх ланах широкополих (аж два з половиною морги!) Сіяти… (Остап Вишня). Вставлена конструкція Аж два з половиною морги Є авторським уточненням, в якому зосереджено іронію над невеликою кількістю землі (порівн.: в головній частині речення її названо Ланами широкополими). Отже, при взаємодії прямого значення речення С1 (вся змістово-фактична інформація головного речення, тобто смисл, значення – умовне позначення С – наше. – Ю. П.) і контекстуального смислу речення С2 (зміна смислу всього висловлювання під впливом вставленої конструкції) виникає авторська підтекстова суб’єктивно-оцінна модальність С3 (імпліцитне вираження насмішки над предметом мовлення).

Pages: 1 2 3 4