П’єса «На дні» як соціально-філософська драма

В 1902 році великий російський письменник М. Горький написав п’єсу “На дні”. У ній автор порушив питання, що залишається актуальним дотепер це питання про волю й призначення людини. М. Горький був добре знаком з життям нижчих шарів суспільства, і вид страждання, несправедливості викликав у ньому почуття гострого неприйняття дійсності. Все своє життя він шукав образ ідеальної Людини, образ Героя. Він намагався знайти відповіді на свої питання в літературі, філософії, історії, у житті. Гіркий говорив, що шукає героя там, “де немає звичайно людей”.

У п’єсі “На дні” автор показав спосіб життя й мислення саме тих людей, кого вже вважають пропащими, марними для суспільства. Автор багато разів міняв назву п’єси: “Дно”, “Без сонця”, “Нічліжка”. Всі вони безрадісні, сумовиті. Хоча по-іншому й не можна: зміст п’єси вимагає темних фарб. В 1901 році письменник сказав про свою п’єсу: “Це буде страшно…

” П’єса по своєму змісті досить неоднозначний, але спотворити або не зрозуміти її основний зміст не можна. По літературному жанрі п’єса “На дні” є драмою. Для драми характерні сюжетність і конфликтность дії

На мій погляд, у добутку чітко позначені два драматичні початки: соціальне й філософське. Про наявність у п’єсі соціального конфлікту говорить навіть її назва -“На дні”. Ремарка, поміщена на початку першої дії, створює сумовиту картину нічліжки. “Підвал, схожий на печеру. Потовк важкі, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася… Скрізь по стінах нари”.

Картина не із приємних темно, брудно, холодно. Далі йдуть опису мешканців нічліжки, точніше, опису їхніх занять. Чим вони займаються? Настя читає, Бубнов і Кліщ зайняті своєю роботою. Створюється враження, що вони працюють знехотя, від нудьги, без ентузіазму

Всі вони злиденні, жалюгідні, убогі створення, що живуть у брудній дірі. У п’єсі присутня й інший тип людей: Костылев, власник нічліжки, його дружина Василиса. На мій погляд, соціальний конфлікт у п’єсі полягає в тім, що мешканці нічліжки почувають, що вони живуть “на дні”, що вони відірвані від миру, що вони лише існують. У них в усіх є заповітна мета (наприклад, Актор хоче повернутися на сцену), є своя мрія. Вони шукають у собі сили, щоб протистояти цій виродливій дійсності

И для Горького саме прагнення до кращого, до Прекрасного це чудово. Всі ці люди поставлені в жахливі умови. Вони хворі, погано одягнені, часто голодні. Коли в них з’являються гроші, у нічліжці негайно влаштовуються свята

Так вони намагаються заглушити в собі біль, забутися, не згадувати про своє злидарське положення “колишніх людей”. Цікаво те, як автор описує заняття своїх героїв на початку п’єси. Діжа продовжує суперечку із Кліщем, Барон звично насміхається над Настею, Ганна стогне “кожний божий день…”. Усе триває, все це триває вже не перший день

И люди поступово перестають зауважувати один одного. До речі, відсутність оповідального початку є відмітною рисою драми. Якщо прислухатися до висловлень цих людей, то вражає те, що всі вони практично не реагують на зауваження навколишніх, говорять все одновременно. Вони роз’єднані під одним дахом. Мешканці нічліжки, на мій погляд, утоми, утомилися від дійсності, що їх оточується

Бубнов недарма говорить: “А ниточки-те гнилі…”. У таких соціальних умовах, у яких поставлені ці люди, оголюється сутність людини. Бубнів зауважує: “Зовні як себе не розфарбовуй, усе зітреться”. Мешканці нічліжки стають, як уважає автор, “філософами поневоле”.

Життя змушує їх замислюватися над загальнолюдськими поняттями совісті, праці, правди. Найбільше яскраво в п’єсі протипоставлені дві філософії: Луки й Сатину. Сатин говорить: “Що таке право так?.. Людина от правда!.. Правда бог вільної людини!” Для мандрівника Луки така “правда” неприйнятна

Він уважає, що людина повинен чути те, від чого йому буде легше й спокійніше, що для блага людини можна й збрехати. Цікаві точки зору й інших мешканців. Наприклад, Кліщ уважає: “…

Жити не можна… От вона правда!.. Будь вона проклята!” Оцінки Лукою й Сатиным дійсності різко розходяться. Лука вносить у життя нічліжки новий дух дух надії

З його появою щось оживає й люди починають частіше говорити про свої мрії й плани. Актор загоряється ідеєю знайти лікарню й вилікуватися від алкоголізму, Васько Попіл збирається податися в Сибір з Наташей. Лука завжди готовий утішити й подарувати надію. Мандрівник уважав, що з дійсністю треба примиритися й дивитися на происходящее навколо спокійно. Лука проповідує можливість “пристосуватися” до життя, не зауважувати її щирих складностей і своїх власних помилок: “Вона, правда-те, – не завжди по недузі людині…

не завжди правдою душу вилікуєш…” &copy A L L S o c h. r u Зовсім інша філософія в Сатину. Він готовий викривати пороки навколишньої дійсності

У своєму монолозі Сатин говорить: “Людина! Це чудово! Це звучить… гордо! Че-ло-Століття! Треба поважати людини!

Не жалувати… Не принижувати його жалістю… поважати треба!” Але поважати, по-моєму, треба людини, що працюється

А мешканці нічліжки начебто почувають, що в них немає шансів вибратися із цієї вбогості. Тому вони так тягнуться до ласкавого Луки. Мандрівник дивно точно вишукує щось таємне у свідомості цих людей і прикрашає ці думки й надії в яскраві, райдужні токи. На жаль, у тих умовах, у яких живуть Сатин, Кліщ і дру гие мешканці “дна”, подібне протиставлення ілюзій і реальне ти має сумний підсумок. У людях пробуджується питання: як і чим жити далі?

И в цей момент Лука зникає…Він не готовий, та й не желае. відповідати на це питання. Збагнення істини заворожує мешканців нічліжки

Найбільшою зрілістю суджень відрізняється Сатин. Не прощаючи “неправду з жалості ”, Сатин уперше піднімається до усвідомлення необхідності вдосконалювання миру. Несумісність ілюзій і реальності виявляється дуже болісної для цих людей

Актор обриває своє життя, Татарин відмовляється молитися Богові… Відхід з життя Актора – крок людини, що не сумели усвідомити справжню правду. У четвертій дії визначається рух драми: у сонній душі “нічліжки” пробуджується життя

Люди виявляються здатними почувати, чути один одного, співпереживати. Швидше за все, зіткнення поглядів Сатину й Луки не можна назвати конфліктом. Вони йдуть паралельно. На мій погляд, якщо об’єднати обличающий характер Сатину й жалість до людей Луки, то вийшла би та сама ідеальна Людина, здатний відродити життя в нічліжці. Але такої людини немає й життя в нічліжці залишається колишньої

Колишньої зовні. Усередині відбувається якийсь перелом люди починають більше замислюватися про зміст і мету життя. П’єсі “На дні” як драматичному добутку властиві конфлікти, що відбивають загальнолюдські протиріччя: протиріччя в поглядах на життя, у способі життя. Драма як літературний жанр зображує людину в остроконфликтных, але небезвихідних ситуаціях. Конфлікти п’єси дійсно небезвихідні адже (за задумом автора) все-таки перемагає активний початок, відношення кмиру.

М. Горький, письменник, що володіє дивним талантом, у п’єсі “На дні” втілив зіткнення різних поглядів на буття й свідомість. Тому цю п’єсу можна назвати соціально-філософською драмою. У своїх добутках М. Горький часто розкривав не тільки щоденність життя людей, але й психологічні процеси, що відбуваються в їхній свідомості

У п’єсі “На дні” письменник показав, що сусідство доведених до життя в убогості людей із проповідником терплячого очікування “кращої людини” обов’язково приводить до перелому у свідомості людей. У нічліжниках М. Горький запам’ятав перше, боязке пробудження людської душі самого прекрасного для письменника

Збережи - » П’єса «На дні» як соціально-філософська драма . З'явився готовий твір.

П’єса «На дні» як соціально-філософська драма





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.