ОСУД СТАЛИНИЗМА В ДОБУТКАХ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ОСУД СТАЛИНИЗМА В ДОБУТКАХ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …Як грізний дух він був над нами, Інших не знали ми імен. А. Твардовский. Протягом тридцяти років нашим людям внушалась думка про велич Сталіна, про його вміння все передбачити й про те, що в міру просування країни до кращого майбутнього ворогів стає усе більше.

И чим голосніше хвалили Сталіна, тим більше беззаконь і злочинів відбувалося. Але й після його смерті довгі десятиліття людей привчали до того, що потрібно думати, говорити й писати так, як велено зверху. І багато хто насправді почали вірити в цей великий обман, а багато хто змушені були лицемірити

И раптом кілька років назад ця змова мовчання була порушена. Наша література сказала своє сильне й правдиве слово про сталинизме, про його джерела й злочини. Знову згадали й те, що писалося після 20 з’їзду. Неможливо охопити всі, опубліковане про Сталіна і його епоху в останній час

Та й навіщо робити це в шкільному творі? Досить сказати, що твору Рибакова, Гроссмана, Домбровського, Солженицына, Дудинцева, Шаламова, Граніна й інших написані не тільки в ім’я правди, але й в ім’я того, щоб ця чорна епоха не возв &copy A L L S o c h. r u ратилась знову. Після того, як “Діти Арбата” Анатолія Рибакова були надруковані в журналі “Дружба народів”, на редакцію обрушився потік листів. Роман сколихнув країну

Особливе місце в ньому займає Сталін, похмура й лиховісна фігура. Події відбуваються в 1933-34 роках, коли культ особистості став приймати свої страшні форми. Заслугою автора є показ того, що сам генсек постійно формував свій культ. У романі є епізод, коли Сталін наполегливо прагне забрати зі спогадів революціонера Енукидзе одну “деталь”, що говорить про те, що він, Сталін, навіть і не знав про існування підпільної друкарні “Ніна” у Баку. Заради свого звеличування він готовий піти на все: залити країну кров’ю, зрадити й обдурити всіх, назвати біле чорним і навпаки.

“Потрібні незлічимі матеріальні й людські жертви. Якщо при цьому загине кілька мільйонів чоловік, історія простить це товаришеві Сталіну”. Такі думки вкладає Рибаков самому “вождеві народів”.

На щастя, історія не простила. А жертви… Жертви були. Багато.

Так багато, що дотепер не вдається точно підрахувати їх. Малює образи жертв і автор роману. Це й політики, що посмітили кинути виклик Сталіну, або в чомусь йому що заважали (Кіров, дипломат Будягин і інші). Це й прості люди, як студент Сашко Панкратов, чесна людина й щирий патріот

За ним, його друзями й мільйонами інших людей немає провини, але вона й не потрібно. Їхнє приниження й знищення потрібні Сталіну і його оточенню для твердження своєї влади й нелюдського режиму. Пройшовши разом із Сашком і іншими репресованими “по борошнах”, ми чітко розуміємо всю вагу провини сталинизма. Завдяки письменникові мені стала набагато зрозуміліше психологія цього диктатора, та легкість, з якої він слав на знищення маси людей. На відміну від Рибакова, Василь Гроссман у романі-епопеї “Життя й доля” менше зупиняється на особистості самого Сталіна, а більше досліджує сталинизм як явище

Він ретельно розглядає систему особистої влади й загального придушення, психологію старих більшовиків, по головах яких генсек прийшов до влади й без мовчазної підтримки яких не удержав би неї. Письменник створює целую галерею образів, що представляють систему сталинизма. Це й кати, “майстри заплічних справ”, наприклад, один з підручних Єжова, ” ентузіаст 37 року” генерал Неудобнов. Такі легко робили самі дивовижні злочини так ще виправдували їхніми вищими інтересами. Є й апаратники високого рангу. Наприклад, Гетьманів, один із секретарів обкому України

Він з’являється перед читачем як кар’єрист, людина без принципів і біографії. Майстерно охарактеризований і редактор республіканської газети Сагайдак. Він щиро вважав, що можна й треба мовчати про народ і голод, землетрусі й страшній пожежі на шахті. Головне це “виховувати читача”.

Це виховання перетворювало людей у роботів. Зустрічаємо й генералів, здатних заради гарного рапорту нізащо покласти тисячі солдатів (подібні персонажі є в К. Симонова). Бачимо “учених”, які по методу Жданова й Лисенко труять талановитій, відданій науці людей, обвинувачуючи їх в “протиставленні себе колективу”, в “дусі реакції й мракобісся” і інших “гріхах”.

Взагалі ж роман грандіозний по кількості персонажів, здебільшого реалістичних. Багато хто з їм подібних зустрічалися зовсім недавно, а деякі зустрічаються дотепер. Інший тип героїв Гроссмана в романі представлений Мостовским, Крымовым, Абарчуком. Ці представники старої гвардії більшовиків із тривогою стежили за ненормальними явищами в суспільстві, за арештами своїх колишніх товаришів. Але вони скували себе партійною дисципліною

Подібна мораль забороняла їм виступати проти лінії “партії”. Почуваючи її неправильність, вони не знайшли в собі мужності або рішучості заступитися за зганьблених товаришів. Багато хто з них залишалися при цьому внутрішньо чесним, відданим старим ідеалам

Але їхній фанатизм змушував давати показання проти безневинних людей, визнавати свої неіснуючі злочини, освячувати своїм авторитетом беззаконня. Одні це робили по малодушності, інші по сліпій вірі. Так, опираючись на катів, кар’єристів і дармоїдів, з одного боку, і на сліпо віддані партії більшовиків з іншої, Сталін формував свій культ. Завдяки авторові я зрозумів, на чому трималася система сталинизма.

Дуже глибокі міркування письменника й думки, вкладені у вуста героїв. Вони досягають великої сили узагальнення. Гроссман говорить про те, що одне слово диктатора могло знищити тисячі, десятки тисяч людей

Маршал, нарком, секретар обкому люди, що командували вчора арміями, республіками, областями, сьогодні могли звернутися в ніщо, у табірний пил, дзенькотячи котелочками, очікувати баланди в табірної кухні. Вся політика була спрямована на те, щоб повністю викорінити дух волі й інакомислення. “Табору має бути злиття із задротовим життям”.

Так передає письменник теорію катів, які доводять, що табір і є вище торжество великих принципів. І як багато зроблено було цими злочинцями, щоб перетворити країну в єдиний табір! Колючий дріт і вартові вишки стояли ледве не в кожному куточку великої держави, обплутуючи неї. Разом з письменником обурюємося й ми. У романі постійно проводиться паралель між табором сталінським і табором фашистським. І не випадково вкладає Гроссман у вуста гестапівського теоретика Лисса міркування про націоналізм як про головну силу 20 століття, про Гітлера й Сталіна як про вождів нового типу. І читач не може не погодитися, що всяка тиранія, усяке беззаконня, поставлене в основу державної політики, усяка масова зневага інтересами людей, що виправдується “високої” метою, родинні, якими теоріями вони не прикривалися

Осуд сталинизма, злочинів і беззаконь у розглянуті (як і інших) книгах повне. Ні місця “ідеям”, які прирікають людей на роль байдужого будівельного матеріалу в руках “вершителів історії”.

Збережи - » ОСУД СТАЛИНИЗМА В ДОБУТКАХ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . З'явився готовий твір.

ОСУД СТАЛИНИЗМА В ДОБУТКАХ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.